«Протягом останніх чотирьох років ми разом працювали над понад десятьма великими комунікаційними кампаніями, і кожна з них була керована єдиною місією – наблизити ЄС до народу України, – заявив під час зустрічі заступник Голови Представництва ЄС в Україні Ремі Дюфло. – І не просто вихваляючись наданими ЄС мільярдами чи політичною підтримкою – а створюючи у людей надію через результати діяльності проєктів, конкретні дії, забезпечуючи зв’язок між абстрактним та реальністю».

«Сьогодні 59% українців вважають ЄС своїм найнадійнішим партнером. Ба більше, 69% вважають Євросоюз єдиним життєздатним шляхом для них, від теперішньої російської агресії до майбутнього, де процвітатимуть свобода та демократія, – зауважив Ремі Дюфло. – Це не просто схвальні опитування чи рейтинги, а справжні сигнали належності. Їх важливо не лише побачити, а й усвідомити, засвоїти».

«Ми дуже старалися, долучившись до кампанії, щоб зробити її ефективною та результативною, – сказала комунікаційниця фонду Ольга Мілянович. – Дуже важливо, щоб українці розуміли, що вони не самі на шляху, який Україна зараз проходить».

«Під час другого Майдану, який ще називали Євромайданом, люди вимагали на початку від влади повернутися до політики європейської інтеграції. Ми тоді захищали європейський вибір, який не дасть можливості Росії поглинути нас, – нагадав Портников. – якщо ми йдемо в напрямку Євросоюзу та євроатлантичної інтеграції, то це означає, що ми зберігаємося як народ і держава».

«Тепер вони зможуть повернутися до безпечного очного навчання навіть під час повітряних тривог. Це не лише захист, а й нові можливості: укриття пристосоване під освітні, спортивні та культурні потреби, – каже директорка Молодіжненського ліцею Ольга Гикава. – Тут є кімнати для занять, мінікінотеатр, шаховий клуб, два спортивні кабінети, настільний теніс, музична студія, а також краєзнавчий музей».

«Збулося те, на що ми так довго очікували, – додає керівниця відділу освіти Великодолинської селищної ради Валентина Чебанова.

«Це справжній ковток спокою в непростий час. Село розташоване зовсім поруч із морем і, на жаль, неодноразово ставало мішенню під час обстрілів, – розповідає голова Великодолинської селищної ради Микола Лук’янчук.- Щиро віримо, що настане мир – і це укриття стане місцем для навчання, дозвілля, спілкування та розвитку вже у мирний час. Бо такі простори – це про турботу, надію і майбутнє».

«Ми не можемо розслабитися навіть вдома. Просто сісти та почитати книгу, подивитися телевізор або просто погуляти, не думаючи ні про що, – розповідає Антоніна. – Через необхідність постійного контролю за дитиною молоді мами мають велику перевтому, вигорання, погіршення психоемоційного стану. Рівень стресу в таких матусь, які змушені день за днем, без канікул і вихідних доглядати свою дитину, зашкалює».

«Проєктом передбачено встановлення віконних блоків, дверей та інші ремонтно-монтажні роботи, які будуть проведені для домогосподарств, житло яких постраждало під час обстрілів та серед яких є люди вразливих категорій. Плануємо надати допомогу щонайменше 43 домогосподарствам», – розповідає менеджерка проєкту Анна Алфімова.

«Кожна доглядальниця має унікальний досвід, яким може поділитися з іншими, а також обговорити питання, що турбують, – каже Тамара Наук. – Стрес, який переживають матері, може впливати на фізичне та психічне здоров’я, тому необхідно проводити психоедукацію та знайомити зі способами подолання стресу. Одним із дієвих механізмів виходу з нього є допомога іншим. Учасниці груп включаються в обговорення, активно діляться своїм досвідом та інформацією, що також сприяє покращенню психічного стану».

«Модуль був дуже потужним. Ніколи б не подумав, що ті поняття мають таку глибоку структуру. Є з чим працювати над собою, – ділиться враженнями Олексій Кривоконя, керівник Черкаської селищної військової адміністрації Донецької області. – Отримав колосальні знання, які буду застосовувати в професійному житті, та й навіть у особистому».

«Управління громадою в повоєнному періоді буде зовсім іншим за структурою та архітектурою. А зараз люди перебувають у стані стресу, психологічної нестійкості, тож дуже важлива належна підготовка лідера до реагування на надзвичайні явища та виклики, які несуть із собою воєнні дії, – міркує Олексій. – Оцей перший модуль дуже допоміг в деяких пов’язаних з цим питаннях. Я знайшов для себе відповіді щодо роботи в такій критичній ситуації»

«Квітневий модуль залишив після себе дуже тепле й натхненне враження. Атмосфера довіри, відкритого діалогу та підтримки – саме те, що потрібно сьогодні лідерам на місцях, – розповідає Людмила. – Було дуже цінно відчути, що нас чують, бачать, що у нас є справжні партнери – як в Україні, так і в Європі. Я вийшла з цього модулю з відчуттям нової енергії й упевненості, що попереду – великі зміни»

«Було багато навчання в країнах ЄС, яке стосувалося і нашого регуляторного органу. Навчали інспекторів, які будуть організовувати та здійснювати ліцензування суб’єктів системи крові, – каже Олена Матюк, заступниця генерального директора Українського центру трансплант-координації з якості надання медичних послуг. – Ми як координатори також проходили відповідне навчання в Бельгії, Нідерландах, Португалії, Італії, вивчали їхні системи якості та виробничу практику»

«Проєкт був основною рушійною силою адаптації української системи охорони здоров’я до норм і стандартів ЄС,, – зауважив під час конференції Рене Штайнер, програмний фахівець із питань охорони здоров’я, юстиції та внутрішніх справ Представництва ЄС в Україні. – Для надання технічної допомоги Міністерству охорони здоров’я, Українському центру громадського здоров’я та Українському центру трансплант-координації було залучено 140 національних та міжнародних експертів»

«Нашим головним викликом був обмежений час та, одночасно, певного чину перфекціонізм. Хотілось охопити якомога більше зацікавлених сторін, зробити «перехресну перевірку» отриманих результатів. Це переважно вдалося», – розповідає одна зі співавторок базового звіту, ключова експертка проєкту RES-POL Альона Каравай.

«Однією з продуктивних реакцій на це є навчати нове покоління або докваліфіковувати чи перекваліфіковувати тих, що вже працюють, – міркує Альона Каравай. – А щодо власне мистецької освіти, то проблема в її нереформованості. Українське мистецтво є на периферії європейського та світового мистецького процесу – зокрема тому, що українська мистецька освіта все ще носить на собі сильний пост-радянський відбиток, майже не навчає сучасному мистецтву. Бути в курсі ключових текстів, дискусій та трендів в мистецтві – це наразі реалізується майже виключно через самоосвіту».