— Хотіла б почати з, мабуть, найжахливішого воєнного злочину, який трапився від початку війни, — руйнування Каховської греблі. ЄС уже почав скеровувати допомогу Україні. Буквально щойно я бачила репортаж Sky News, у якому йшлося, що на місці працюють рятувальники з України, волонтери, але зовсім мало іноземних рятувальників. Чи планують країни ЄС надсилати рятувальників зі своїх країн, щоб допомагати жителям Херсонської області в боротьбі із цією катастрофою? Крім того, цей воєнний злочин матиме й довгострокові наслідки. Чи обговорюють на рівні ЄС, як можна подолати ці довгострокові наслідки?
— Це дійсно катастрофа, і вона, безсумнівно, є результатом російської окупації та війни Росії, а також сумним наслідком ударів РФ по українській цивільній інфраструктурі. Ми вже бачимо й ще побачимо всі масштаби завданої шкоди, і все, що можемо зробити як ЄС і як міжнародні партнери, ми робимо й робитимемо надалі.
Механізм цивільного захисту Європейського Союзу, членом якого тепер є і Україна, негайно запустили. Перші внески з боку Німеччини, Австрії, Литви виконали, допомога вже надходить. Ми працюємо. Щоб ви розуміли та щоб відповісти на ваше запитання, про те чи будуть там різні міжнародні працівники, які надаватимуть допомогу: ми працюємо відповідно до українських запитів. І якщо будуть запити на конкретну робочу силу, я впевнений, що це також розглядатимуть.
Поки що перші запити стосувалися води, звісно ж, продовольства, а також насосів для відкачування води. Їх уже пообіцяли надати кілька країн-членів, і я впевнений, що буде більше.
— А щодо довгострокових наслідків, чи розпочалися вже дискусії? Чи ви нині зосереджені на короткострокових запитах, які треба закрити найближчими днями?
— Нині третій день відтоді, як сталася ця катастрофа. Але українська влада, яка має найдетальнішу картину ситуації та найкращий аналіз потреб, буде лідером у цьому процесі, ми ще побачимо потреби. Я переконаний, що допомога буде довгостроковою.
— Зовсім нещодавно, 1 червня, у Молдові відбувся другий саміт Європейської політичної спільноти. Минулого року були досить скептичні дискусії щодо цієї ідеї. Але гадаю, що після цьогорічної зустрічі погляди дещо змінилися. Як ви особисто оцінюєте ідею концепції Європейської політичної спільноти?
— Весь скептицизм зник. Ви абсолютно маєте рацію. Важливо розуміти, чим є Європейська політична спільнота, а чим вона не є. Це чудовий форум для широких дискусій про безпеку й стабільність всього континенту. Ви добре знаєте, що не всі, я б сказав, на жаль, не всі країни, які географічно розташовані в Європі, належать до ЄС. Гадаю, це був розумний крок — створити таку дискусійну платформу на найвищому рівні, щоб не тільки країни ЄС та інституції ЄС, а й такі країни, як Велика Британія, Туреччина, не кажучи, звичайно, про Україну, могли зустрічатися й обговорювати ці питання. Раніше такого форуму не було. Але чим не є Європейська політична спільнота, то це тим, що вона не замінює політики розширення ЄС. Це не так, що ви приїжджаєте раз чи двічі на рік, обговорюєте щось із нами, а потім вам не потрібне членство. Ні-ні-ні. Україна нині є країною, що перебуває в процесі набуття членства в ЄС. Це країна-кандидат. І ця обіцянка розширення або членства залишається.
«Важливо розуміти, чим є Європейська політична спільнота, а чим вона не є. Це чудовий форум для широких дискусій про безпеку й стабільність всього континенту… Але чим не є Європейська політична спільнота, то це тим, що вона не замінює політики розширення ЄС».
— Моє наступне запитання стосується статусу кандидата на вступ до ЄС, який має Україна. Чи бачите ви консенсус серед членів ЄС щодо членства України? А якщо консенсусу немає, тоді що створює розкол?
— Усі питання, пов’язані з розширенням ЄС, розв’язують країни-члени консенсусом. І це логічно, тому що ЄС — добровільна спільнота, до якої приєдналися суверенні країни, під час об’єднання поділившись частиною свого суверенітету. Тож це важливе рішення. Тому, коли ви перебуваєте в цій спільноті, звичайно, приєднання нових членів має бути прийнятним для всіх наявних членів. Саме тому всі ці рішення ухвалюють консенсусом. Усі рішення, пов’язані з наданням Україні статусу кандидата на вступ до ЄС, звісно ж, також приймали консенсусом. Рівень народної демократичної підтримки серед громадян країн-членів ЄС щодо всієї допомоги Україні є високим і залишається високим. Я знаю, що були побоювання щодо нормалізації ситуації. Цього не сталося, і я дуже пишаюся цим і дуже радий цьому. Громадяни ЄС продовжують підтримувати гуманітарну та військову допомогу, а також політичну підтримку України. Жодна дискусія, пов’язана з розширенням, ніколи не буває легкою в ЄС, але я впевнений, що з урахуванням домашнього завдання України (адже більшість процесу вступу складається з домашнього завдання країн-кандидатів) усі необхідні рішення ухвалять.
— Наприкінці червня має відбутися презентація усного звіту Європейської Комісії про поступ України, Молдови та Грузії в процесі реформ. Як ви особисто оцінюєте процес реформ і те, чого в цьому процесі досягла Україна?
— Процес вступу України до ЄС не лише активізував чи додав нової енергії дискусії про розширення всередині ЄС, а й надав нового імпульсу реформам в Україні. Насамперед це не диво, але щось абсолютно захоплююче, що українська держава та українська демократія продовжують функціонувати. Можна було б подумати, що коли ваша країна перебуває під повномасштабним вторгненням ядерної держави, то все, що ви робите, — ведете війну. А війну ви ведете в гідний захоплення спосіб. Але водночас адміністрація продовжує працювати, Верховна Рада продовжує збиратися й ухвалювати закони, а уряд продовжує їх виконувати. Тож це позитивно, і це, звичайно, важливо, і хотілося б продовжувати рухатися шляхом розширення. Гадаю, сім рекомендацій, які Європейський Союз додав до свого рішення про надання статусу кандидата, допомогли зосередити увагу. Це чітко визначені сфери із, зазвичай, досить чітко визначеними орієнтирами того, що треба зробити. І багато чого вже досягнуто. Безумовно, можна зробити ще більше. Ви маєте рацію, наприкінці місяця, приблизно у 20-х числах червня, Європейська Комісія звітуватиме державам-членам про цей прогрес, і я з нетерпінням очікую, що найближчими днями Верховна Рада зробить ще кілька кроків. Побачимо.
«Процес вступу України до ЄС не лише активізував чи додав нової енергії дискусії про розширення всередині ЄС, а й надав нового імпульсу реформам в Україні»
— Ви щойно сказали, що Україна активізувала процес вступу. Однак існує побоювання, що якоїсь миті цей процес втратить енергію, і тоді ми залишимося в статусі кандидата на довгі роки. Як зробити так, щоб цей процес був активним настільки, наскільки це потрібно, щоб стати членом ЄС?
— Самовідданістю й домашньою роботою, а також тим, щоб не хвилюватися про те, чи приймуть вас зрештою. Про це не варто хвилюватися. ЄС не відступає від своїх обіцянок, а перспектива членства — це обіцянка.
Я знаю, що були сумніви, особливо якщо подумати про політику розширення ЄС останніх, можливо, 15 років — після п’ятого розширення, коли вступили в основному країни Центрально-Східної Європи. Але тепер, також завдяки Україні, ця політика набула більшої енергії. Однак, як я вже сказав, більшість необхідної роботи має виконати країна-кандидат. Процес вступу до ЄС — це ухвалення законодавства ЄС, його імплементація, ухвалення всіх норм, правил і стандартів, щоб бути готовим до роботи в ролі країни-члена. І тут, звичайно, ЄС допомагає, сприяє, зокрема, грошима. Але основна робота — на стороні країни-кандидата.
— До повномасштабного вторгнення в ЄС був помітний поділ між країнами, які були уважними до російської загрози й попереджали про неї, і тими, хто або не хотів її бачити, або просто не сприймав настільки серйозно, наскільки вона була. Гадаю, цей поділ нині радше в минулому, чи це не так, на вашу думку? Чи є нині якісь інші видимі розколи між країнами ЄС?
— ЄС повністю одностайний у реакції на цю жахливу війну, тому що ситуація надзвичайно серйозна. Ядерна країна здійснює напад на свого сусіда в Європі без жодних провокацій чи виправдань. Це настільки серйозна та зрозуміла річ, що тут є стовідсоткова єдність. Так, до повномасштабного вторгнення існували різні оцінки російської загрози. І я не соромлюся сказати про те, що коли буде писатися історія й коли буде оцінюватися зовнішня політика ЄС, то недооцінка російської загрози стане однією з найбільших помилок. Це визнають уже тепер. Такі лідери, як президентка Європейської Комісії Урсула фон дер Ляєн, Прем’єр-міністерка Фінляндії Санна Марін, Президент Франції Емманюель Макрон нещодавно в Братиславі та інші, визнали, що ЄС загалом мав би більше дослухатися до цих застережень. Але те, що відбувається нині, звичайно, більше стосується істориків, але також і практиків зовнішньої політики, які розробляють новий план післявоєнної політики. Проте що важливо зараз, то це ця дивовижна єдність, ця спільна оцінка ситуації.
«І я не соромлюся сказати про те, що коли буде писатися історія й коли буде оцінюватися зовнішня політика ЄС, то недооцінка російської загрози стане однією з найбільших помилок. Це визнають уже тепер»
— Майже від самого початку повномасштабного вторгнення ведуться розмови про те, який вигляд матиме відбудова України. Чи очікуєте ви, що може з’явитися єдиний план відбудови на кшталт Плану Маршалла, і чи буде якийсь орган або особа, яка координуватиме цей процес та допомогу, що надходитиме? Чи це будуть різні ініціативи різних країн?
— Дозвольте мені трохи змінити поставлене запитання. Найважливіше у відновленні — те, що українська влада має план. Чітке оцінювання, перелік пошкоджень, пріоритети, що і в якій послідовності мають відновити. З боку донорів на початку цього року створили [Міжвідомчу] координаційну платформу, повноправним членом якої є Україна. Ця платформа має секретаріат. Він часто проводить засідання.
І я можу сказати, що стосовно швидкого відновлення, маючи на увазі потреби цього року для критичної інфраструктури, є досить обнадійливі результатиз погляду надання коштів. Україна бере участь у всіх цих дискусіях, й українці також знають, що треба зробити, які плани треба представити. Щодо довгострокового відновлення після перемоги, то на цьому етапі важко передбачити, який саме вигляд воно матиме. Це справа, у якій ніхто не має досвіду. Потрібні сотні мільярдів доларів або євро з різних джерел. Також потрібно, щоб агресор заплатив. Весь процес має забезпечити сильну участь України. Ніхто не хоче прийти в Україну та сказати: «У мене є такі-от гроші, і для цього вам треба відбудувати це, це і ось це». Усе має відбуватися відповідно до українських планів. Гадаю, що цей досвід, який ми нині здобуваємо з координаційною платформою, допоможе нам підготуватися до майбутнього.
«Щодо довгострокового відновлення після перемоги, то на цьому етапі важко передбачити, який саме вигляд воно матиме. Це справа, у якій ніхто не має досвіду. Потрібні сотні мільярдів доларів або євро з різних джерел»
— Чи є якісь дискусії та плани щодо того, як перевірити, наскільки чітко та наскільки прозоро використовуватимуть кошти виділені на відбудову?
— Наскільки я бачу тепер особисто з Києва, будуть тисячі проблем, які нам доведеться вирішити. Звичайно, є принципи відбудови, напрацьовані на конференції в Лугано минулого року, які дозволять відбудувати краще, ніж було раніше, безпечніше для довкілля, більш сталим чином. Я хочу підкреслити, що відбудова і використання цих грошей ітиме пліч-о-пліч з реформами, пов’язаними з Євросоюзом. Коли ви просуваєтеся на шляху до членства в ЄС, він впливає і стосується різноманітних сфер. Як приклад: високі екологічні стандарти або стандарти того роботи енергетичної системи. Тож ми можемо відновлювати, використовуючи ці кошти ЄС, але також використовуючи чітку дорожню карту чи план у вигляді законів і стандартів ЄС.
Зараз щодо вашого запитання. Дві важливі проблеми, які я бачу особисто тут, у Києві. По-перше, корупційний ризик, про який ви згадали. Ми повинні абсолютно точно забезпечити, щоб він зменшився, не останньою чергою для довіри до процесу в цілому як українськими громадянами, так і громадянами країн-донорів.
Це мають забезпечити. І наші експерти вже працюють із Міністерством інфраструктури, з Агентством відновлення, яке очолює Мустафа Найєм, над тим, щоб запровадити правила й процедури, які б забезпечили мінімізацію корупційних ризиків. Є також інше надважливе питання, яке я бачу з Києва, — це хороший план, який забезпечить справедливий розподіл в межах всієї країни. Тобто не тільки хороша технічна основа, а й справедливий план, щоб люди бачили, що жодну територію не оминули, щоб також розуміли, чому цей об’єкт відбудують, а цей — ні. Це надзвичайно важливо.
— Чи означає це, що кошти розподілять також між регіонами, які не так сильно постраждали від російського вторгнення, як, наприклад, Захід України?
— Про це ще занадто рано говорити. І тут ми сподіваємося на добрі плани української влади, звичайно, маючи на увазі, що нині це неможливо. На жаль, із кожним днем збитки зростають.
Ні, я не можу відповісти й не хочу відповідати щодо якогось конкретного регіону. Але в ширшому сенсі справедливий розподіл, а також забезпечення демократичної підтримки в Україні всього цього процесу, це має бути зроблено належним чином.
— Є Координаційна платформа, але також є певні бачення відновлення з боку США, з боку Групи семи, з боку ЄС, хоча вони, звісно, ґрунтуються на тому, чого хоче та чого потребує Україна. З огляду на це виникає запитання, як уникнути хаосу у процесі відбудови?
— Працюючи разом щодня, ми вчимося краще пізнавати один одного. Ми вчимося повсякденних речей, які нам треба засвоїти, аби мати ефективний процес відбудови. Гадаю, нинішня координація, яка відбувається в межах цієї платформи та яка розвивається, дуже важлива. Іноді більше країн беруть участь у дискусіях, міжнародні фінансові інституції беруть участь у цих дискусіях. Я впевнений, що хаосу не буде.
Ця Координаційна платформа — не фонд. І точно не всі гроші проходитимуть через неї. Але вона забезпечить наше спільне розуміння того, що і як треба робити.
Автор: ОЛЬГА ВОРОЖБИТ