Регіональна політика та вимоги ЄС: що потрібно зробити Україні

Оцінка відповідності України праву ЄС продовжує викликати відгуки секторальних фахівців.

Зважаючи на важливість такої дискусії для європейської перспективи України, “Європейська правда” надає майданчик для відповідних фахових оцінок та рекомендацій.

Україна готується до набуття членства в Європейському Союзі.

Відповідні переговори можуть розпочатися вже наприкінці цього року. А поки українська влада формує свою переговорну позицію та проводить іншу домашню роботу.

2 лютого Єврокомісія презентувала звіт щодо готовності України до вступу до ЄС. Цей документ – свого роду екзаменаційний листок, а кожен включений параметр (всього їх 31) – предметний іспит.

Варто докладніше зупинитися на такому параметрі, як регіональна політика. Для Євросоюзу це не менш важливий пункт, аніж питання державних закупівель, зеленої енергетики чи безпеки.

Наразі за параметром “регіональна політика” Україна отримала 2 бали з 5.

А це означає, що регіональна політика в Україні потребує доопрацювання за кількома напрямками. Передовсім, це правова рамка.

В Україні відсутня правова база для досягнення цілей, передбачених статтями 174-175 Угоди про функціонування ЄС. Йдеться про підтримку сільських територій, віддалених та рідконаселених територій, індустріалізованих зон. Усі економічні політики в ЄС мають підпорядковуватися цим цілям.

В Україні відсутній фонд, подібний до European Social Fund+. А Державний фонд регіонального розвитку, який діє в Україні, наразі виконує інші цілі.

Це означає, що Україні потрібно змінити пріоритети щодо розподілу бюджетних коштів в рамках фондів, що також відіб’ється і на проєктах, котрі можуть ініціювати та реалізовувати громади.

Це один пункт – це інституційна структура.

У цій частині Єврокомісія відзначає потребу в координації між органами державної, регіональної та місцевої влади. Цей рівень координації має бути ефективнішим, щоб була змога здійснювати управління європейськими структурними фондами.

Тут, як варіант, Україна може розглянути досвід Польщі й створити структуру, як-от Центр європейських проєктів, котрий здійснює менеджмент частини європейських фінансових фондів.

Головні завдання цього Центру, який підпорядковується міністру розвитку та регіональної політики – це підвищення ефективності освоєння європейських коштів, контроль за їх раціональним використанням. Він спеціалізується на підтримці транскордонного та транснаціонального співробітництва.

Щодо фінансів потрібно також врахувати, що в ЄС діє довгострокове бюджетування: наприклад, теперішній бюджетний період почався 2021 року і завершується 2027 року.

І це теж вимагає дещо іншого підходу щодо планування та управління.

Ще один пункт, над яким потрібно працювати Україні в частині регіональної політики, як випливає зі звіту, – це адміністративна спроможність.

Зауваження Єврокомісії сформульовані коротко та зрозуміло: децентралізовані органи влади не мають достатньої адміністративної спроможності здійснювати менеджмент регіональних операційних фондів коштів ЄС.

Це, до речі, можна яскраво простежити на численних прикладах реалізації проєктів Міжнародної технічної допомоги навіть на Львівщині – не всі проєкти реалізовуються вчасно, часто вносять зміни до проєкту і продовжуються строки його тривалості, що свідчить про неготовність приймати якісні управлінські рішення.

Виходом з такої ситуації є підготовка кадрів в органах місцевого самоврядування, котрі будуть відточувати свою організаційну спроможність.

Щодо програмних документів, то тут Єврокомісія відзначає певний прогрес. Та, будьмо відверті, синхронізація державних програмних документів з регіональними та місцевими програмами залишає бажати кращого.

Поки кожна громада не матиме конкретної стратегії розвитку, яка буде синхронізована з регіональною та державною стратегією (але конкретною, а не “за все добре, проти всього поганого”), доти влада жодного рівня не розумітиме, які саме проєкти слід реалізовувати.

Наведу приклад Белзької громади, яка у своїй Стратегії вказала наявність міжнародного пункту пропуску як важливий момент для розвитку. І це цілком зрозуміло, адже точно ще хоча б один пункт пропуску має бути в Червоноградському прикордонному районі.

Проте уряд лише нещодавно оголосив про розробку стратегії прикордонної інфраструктури на західному кордоні. Тож будь-які плани Белзької громади прямо залежні від найвищих урядових рішень.

Така “розсинхронізація” сповільнює розвиток навіть тилових територій.

Ще один важливий пункт – це фінансовий моніторинг.

У цій частині було одне з найкритичніших зауважень: відсутність попереднього ex ante контролю за використанням коштів. І ці контрольні процедури повинні були впроваджувати якраз органи місцевого самоврядування – як регіональні, так і місцеві.

Це, серед іншого, і перевірка потенційних контрагентів, їхньої здатності виконати певний проєкт, наявності досвіду у реалізації подібних ініціатив.

Тому розробка таких процедур – це те, над чим уже можна й треба працювати і до чого вже варто готуватися і бізнесу також.

Що залишилося поза звітом Єврокомісії? Це ті прохання і побажання, які Україна висловлювала раніше, зокрема окрема Програма для Карпат – розробка Карпатської макрорегіональної стратегії.

Власне, ці питання й слід ставити перед Єврокомісією, щоб при вступі України до Європейського Союзу і в наступному бюджетному періоді вони були враховані. Адже мало перед іспитом лише виконати домашнє завдання, варто ще й на етапі навчання виявляти ініціативу.

ФОТО: ROMAN BALUK/ASSOCIATED PRESS/EAST NEWS

Європейська Правда