Фінансова підтримка України під час та після війни: якою може бути стратегія ЄС

Україна б’ється з ворогом, набагато сильнішим за неї. ВВП РФ у 2021 році був у 9 разів більшим за український ($1,8 трлн проти $200 млрд), а війна 2022 року поглибила цю прірву, і зараз різниця становить 14 (чотирнадцять) разів. Населення Росії втричі більше, ніж в Україні (143 млн проти 44 млн).

Та менше з тим, ми не самі у нашій битві. Ми безмежно вдячні Європейському Союзу за незмінну підтримку.

В наші найтемніші дні Україна отримала $31 млрд міжнародної фінансової допомоги. Велика частка цих коштів надійшла від інституцій та держав-членів ЄС. Завдяки цій допомозі українські пенсіонери отримали пенсії, вчителі та лікарі – зарплати, а уряд зміг далі продовжувати свою роботу. Але найважливіше, що дала ваша допомога українцям – це надія.

Неоціненною була гуманітарна допомога країн Заходу, підтримка біженців та тих, кого війна поставила у складні обставини, особливо в перші, найжахливіші місяці.

Західна військова допомога була умовою виживання України та успішної оборони. Вона коштувала мільярди доларів. Німеччина, Польща, Нідерланди, Швеція, Данія, Литва та інші друзі. Танки, артилерія, системи протиповітряної оборони. Немає слів, які описали би вдячність матері, дитина якої залишилася живою.

Сфокусуюся на фінансових потребах України та ролі європейського бюджету в цьому контексті.

Бюджет України зараз потребує значних вливань та підтримки з боку міжнародної спільноти, включаючи Євросоюз. Усі податки, що збираються з українських платників, повністю спрямовуються на оборону від ворога.

Оборонні зусилля коштують країні приблизно $3 млрд на місяць або $34 млрд запланованих на 2023 рік.

До війни Україна витрачала на оборону $200-300 мільйонів на місяць.

Це становить 40% усіх бюджетних видатків, і це – все, що Україна може отримати з економіки, зруйнованої ракетними обстрілами, із заблокованими морськими шляхами, знищеними металургійними заводами та родючою землею, забрудненою мінами та артилерійськими снарядами.

Український ВВП минулого року впав на 29% – так виглядає економічний колапс, на тлі якого з’явилася потреба у фінансуванні.

До війни Україна дотримувалася дисциплінованої фіскальної політики з бюджетним дефіцитом не вище 3% ВВП та боргом близько 50% ВВП – суттєво нижче за “безпечний” поріг у 60%. Зараз прогноз власних доходів бюджету на 2023 рік – лише $38 млрд. Цього ледве виставить на покриття $34 млрд видатків на оборону, а потрібно покривати й інші видатки.

В підсумку Україна залишається із найбільшим дефіцитом бюджету та найбільшою потребою у фінансуванні у своїй історії.

За оцінками МВФ, після погашення боргів потреба у фінансуванні складе $42 млрд на 2023 рік або $124 млрд на п’ять років, з 2023 по 2027.

На щастя, потребу в бюджетному фінансуванні на 2023 рік покривають тверді зобов’язання наших партнерів (не включаючи витрати на швидке відновлення та реконструкцію). Але на наступні роки нам потрібно буде ще $82 млрд фінансування до 2027 року.

Україна вдячна за декларовану готовність Євросоюзу та країн “Групи семи” покрити цей розрив. Але не менш важливим, щоб ця попередня готовність знайшла відображення в бюджетних рядках середньострокового бюджету ЄС.

Це не лише забезпечить Україні потрібні кошти, але дасть людям відчуття стабільності та надійного якоря у світі, що проходить один із найбільших штормів.

При цьому в України дуже скоро виникне проблема зі зростанням боргового навантаження, пов’язана із кредитним фінансуванням бюджетного дефіциту. Одна з можливих опцій пом’якшити це – використання заморожених російських активів, включно з активами центрального банку. Як мінімум, потрібно зробити доступними для України доходи від інвестування таких активів.

Якщо виходити із суми в 300 млрд та ставки у 3,5% річних по казначейських зобов’язаннях США, це може стати суттєвим джерелом доходу та покрити приблизно чверть річних бюджетних потреб. Це знизить тиск як на українські публічні фінанси, так і на бюджет ЄС та інших країн-партнерів, що допомагають Україні.

Нам відомо про юридичні перепони для цього рішення, але ми дуже сподіваємося, що спільними зусиллями рішення вдасться віднайти.

Другий критичний аспект фінансування, в якому Україна потребує підтримки, – потреби фінансування швидкої реконструкції.

Почнемо із принципів, за якими така реконструкція має фінансуватися та відбуватися.

Кожен долар чи євро міжнародної допомоги мають приносити мультиплікативний ефект, не лише швидко допомагати в подоланні проблеми, але й сприяти тому, щоб Україна в середньостроковому горизонті стала самодостатньою, стабільно зростаючою економікою, яка зможе задовольнити Стокгольмським критеріям для членства в Євросоюзі.

Це буде досяжним, якщо фінансування реконструкції базуватиметься на таких принципах:

1. “Власність” України. Саме Україна має визначати свої пріоритети та вирішувати, які зусилля є необхідними, за допомоги своїх західних партнерів, а не навпаки. Розбудова спроможності, гарного врядування, забезпечення підзвітності настільки ж важливі в довгостроковому періоді, як реконструкція шпиталю чи житлового будинку. Прозорість, нагляд та рекомендації від країн-партнерів у відповідності до принципів ЄС при цьому дуже важливі.

2. Орієнтованість на людей. Децентралізація, розбудова спроможності на локальному рівні, розвиток самоврядування та демократичних інституцій у громадах, на перший погляд вимагають забагато часу та є менш контрольованими, ніж відбудова за централізованим принципом.

Але через якийсь час саме це наблизить Україну до принципів демократичного врядування, які поділяє Євросоюз, та дасть поштовх багатьом “низовим” ініціативам. Певної централізації, одначе, уникнути неможливо: особливо на першій фазі швидкої реконструкції. Централізованою через урядову агенцію може бути відбудова великих інфраструктурних об’єктів або промислових потужностей.

3. Участь приватного капіталу. Зважаючи на величезні обсяги потреб відбудови, важливо, щоб частину із них на ринкових умовах покрити приватні інвестори. Щоби приватний капітал хоча б почав розглядати можливість зайти в Україну, потрібне страхування від військових ризиків.

Залученість українського приватного капіталу є не менш важливою для поствоєнного стійкого економічного зростання та, відповідно, спроможності України розрахуватися із донорами після війни.

Усі ініціативи допомоги при реконструкції мають спиратися на аналіз впливу на приватний сектор та залучати приватних гравців там, де це можливо, наприклад, замість постачання імпортних протезів сприяти розбудові українських потужностей з їх виготовлення, замість купувати та привозити бутильовану воду з-за кордону – використовувати місцевих постачальників, замість контрактувати іноземні компанії на розмінування сільськогосподарських угідь – надати Україні технологію, техніку та навчити людей, щоб створити власні потужності в державі.

Переходячи від принципів до конкретних цифр, зазначу, що Світовий банк оцінює пошкодження активів у $135 млрд, а вартість їхнього відновлення – в $411 млрд. Реконструкція займе роки.

Потреби у швидкому відновленні на 2023 рік зараз оцінюються в $14 млрд, з них $3,3 млрд потрібно на енергетику, $0,4 млрд на розмінування, критична інфраструктура, включаючи шпиталі, школи та адміністративні будівлі, потребує $5,8 млрд, приватний сектор – іще $2,7 млрд.

І тут, як і у випадку з бюджетними потребами, 2023 рік – не кінець історії.

Важливо спланувати на майбутнє та мати впевненість у тому, що Україна отримає підтримку, яка їй потрібна. Крім того, ми знаємо, що ця війна – економічний виклик не лише для України, але й для країн Європи.

Як ми вже бачили на прикладі програми NextGenerationEU, Євросоюз вміє відповідати на виклики амбітними та ефективними програмами.

Для того щоб відповісти на виклики нової реальності,

можна запропонувати створити нову середньострокову програму ЄС, покликану фінансувати боротьбу з наслідками війни в Європі.

Програма може пропонувати воєнний та поствоєнний інструмент відновлення, кошти якого можуть бути спрямовані не лише в Україну, але й до європейських країн, яким вони необхідні.

Ми попередньо бачимо кілька можливих напрямків для подібної програми:

• Фінансування транскордонної торгової інфраструктури для пришвидшення руху товарів, технічна допомога, підтримка сільськогосподарських виробників ЄС та інші можливі кроки політики, потрібні для того, щоб інтегрувати Україну як велику державу з розвиненим сільським господарством до єдиного ринку ЄС без ризику створення проблем для торгових ланцюжків.
• Підтримка українських біженців в країнах Європи, поки їхні домівки не буде відбудовано.
• Erasmus+ або аналогічна освітня програма для місцевих українських чиновників для обміну досвідом з європейськими містами та навчанню роботі з іноземними фондами, а також залученню міст до практик “зеленого курсу” ЄС при реконструкції.
• Розбудова оборонної промисловості та логістики в країнах ЄС. Спільний інтерес становить те, щоб Україна стала частиною безпекової архітектури ЄС, а не РФ. Це дуже новий розвиток подій, до останнього часу це було дуже важко передбачити. Відповідно, виробництво зброї та боєприпасів, логістика постачання та інші структурні елементи потребуватимуть адаптації до нових умов, і на цю адаптацію потрібні будуть кошти.
• Частина ресурсу може бути алокована на фінансування програми страхування від воєнних ризиків. Це дасть можливість приватному капіталу інвестувати у реконструкцію та допоможе підтримувати економічну активність в Україні під час війни. Вже зараз Німеччина має власну програму гарантій для німецьких інвесторів, Польща розглядає таку можливість. Бізнеси інших країн отримають перевагу від наявності спільного фонду та рівних правил гри, що дозволять їм із перших місяців почати брати участь у реконструкції України.

Наприкінці хочу сказати, що важливо продовжувати регулярну та надійну підтримку України і закликати ЄС забезпечити це через інструменти середньострокового бюджету.

Також необхідною буде підтримка у реконструкції, щоб відбудувати житло, інфраструктуру та закрити інші необхідні потреби до кінця 2027 року.

Її можна спрямувати через створення нового європейського інструменту стійкості на період війни та поствоєнного відновлення з рамкою, що включатиме не лише Україну, а й Молдову та країни ЄС.

eurointegration.com.ua