5 сценаріїв руху до ЄС: що може зробити євроінтеграцію вдалою, а що – зупинити її

15/11/2022

Європейська інтеграція є мрією українців та геополітичним вибором, записаним в Конституції, і над цим щодня наполегливо працюють сотні політиків, урядовців та громадських активістів.

Цього року, попри війну, Україна значно просунулася на шляху євроінтеграції, а підтримка цієї ідеї громадянами досягла рекордної позначки.

А Євросоюз, своєю чергою, надав безпрецедентну допомогу Україні у відповідь на війну — фінансову, гуманітарну, а також вперше в історії фінансує постачання летальної зброї країні, яка зазнала нападу, демонструючи, що гасло “разом ми — Європа” має практичний вимір.

Однак у довгостроковій перспективі шлях до Європейського союзу видається не безхмарним, цей процес пов’язаний із численними викликами й не обіцяє бути ні легким, ні швидким.

Ми всі пам’ятаємо і перипетії британського приєднання та виходу, і багаторічне турецьке очікування у передпокої, що врешті завершилося розворотом політичного курсу. На наших очах відбувався фінансовий конфлікт між європейською північчю та півднем, а нині споглядаємо опортунізм ряду східноєвропейських країн.

Яким же буде український шлях? Чи буде він успішним, чи принесе країні очікувані блага?

Ключові чинники та можливі сценарії української євроінтеграції детально вивчалися на форсайті, який нещодавно був організований на замовлення Проєкту CEU4U, що фінансується Європейським Союзом.

Форсайт – це сценарне прогнозування соціально-економічного й політичного розвитку у тривалій (як правило, у 10-20 річній) перспективі, проведене людьми, які беруть на себе безпосередню відповідальність за втілення кращого сценарію майбутнього.

Форсайт-сесія зібрала разом представників Уряду, Парламенту, експертно-аналітичних центрів та профільних громадських організацій — економістів, соціологів, політологів, правників, дипломатів, культурологів, медійників, екологів, лідерів бізнес-об’єднань, футурологів, фахівців з енергетики, освіти, охорони здоров’я тощо.

З повним звітом, який включає всі тренди, детальний опис сценаріїв та інші важливі елементи дослідження, можна ознайомитися тут. Мета ж цієї публікації — коротко окреслити суть для масового читача.

Рамкою дослідження був обраний 2032 рік — за десятиліття всі поточні процеси мають призвести до певних результатів, і ми побачимо, яким став шлях України до Європейського Союзу.

Окресливши більше 90 різноспрямованих політичних, безпекових, економічних, соціальних, культурних, технологічних, екологічних, демографічних та інших трендів (раджу з ними ознайомитися у повному звіті, там є надзвичайно цікаві речі), учасники й учасниці форсайту обрали з них три найголовніші, що визначатимуть майбутнє України та її європейського вибору:

  • Спроможність, незалежність, сталість державних інституцій.
  • Спроможне й справедливе правосуддя, спрямоване на захист прав і свобод громадян.
  • Розвиток приватної сфери (побудова “країни підприємців”), що включає, зокрема, повномасштабну приватизацію, доступність концесій та оренди державного майна, успішну приватну активність у сфері освіти й охорони здоров’я тощо.

Ці ключові тренди є аналогом залізничних розвилок, що визначають, куди зверне український потяг на шляху до Європи та на яку станцію прибуде за десять років. Оскільки не всі комбінації ключових розвилок є можливими, загалом було описано 5 сценаріїв, з яких в одному євроінтеграція успішна, у двох сценаріях відбулася, але неуспішно, і ще у двох провалилася.

Оцінити ймовірності сценаріїв наразі неможливо, але чітко видно їхні межі, характеристики та траєкторії розвитку.

Лише один зі сценаріїв (“We are the champions“) представляє успішну євроінтеграцію.

Спроможні інституції, розвинене правосуддя, забезпечення прав і свобод та розвинена приватна сфера економіки приводять Україну до статусу повноцінного члена Європейського Союзу, який може повною мірою скористатися благами спільного ринку, спільних напрацювань у правовій сфері та відкритого руху людей, ідей, капіталів і товарів.

Це найскладніший сценарій для впровадження, бо вимагає стовідсоткової реалізації реформ, які вже є на порядку денному (частина з них передбачена ще Угодою про асоціацію між Україною та ЄС від 2014 року, з вимоги підписання якої починалася Революція Гідності) чи з’являться там у процесі вступу до ЄС.

Передусім йдеться про судову реформу та реформу державного управління, які повсякчас гальмують. Важливим фактором успіху в цьому сценарії є успішна децентралізація — спроможність громад планувати, змінюватись, залучати кошти, впроваджувати.

Передумовою цього сценарію є успішне післявоєнне відновлення та гарантії безпеки для України. Економічна свобода, інклюзивність, сталість є незмінними принципами на цьому шляху, а освіта дорослих, розвиток бізнес-культури та ефективна комунікація реформ постійно супроводжуватимуть процес.

Важливою є роль громадянського суспільства — воно відповідає за адвокацію та моніторинг змін, а також виступає “містком” між державою та ЄС.

Але цей сценарій — лише один із п’яти.

На двох однозначно негативних сценаріях має сенс зупинитися лише побіжно, бо їхні ризики очевидні.

Сильна держава в умовах відсутності правосуддя та нерозвиненості приватної сфери веде нас до авторитарного сценарію “1984“, що нагадує СРСР: правосуддя є керованим, суспільство апатичним, а медіа повністю контрольовані владою.

Максимальна концентрація влади з відсутністю стримувань і противаг, фіскальна криза, цензура в медіа, популізм в політиці та гра на невдоволенні народних мас не віщують нічого доброго. Сповзання до авторитаризму відбувається еволюційно, а не раптово.

Економіка сильно падає, а середня тривалість життя населення скорочується. Ключовими запобіжниками проти такого сценарію є прискорений розвиток громадянського суспільства, вільний політичний процес та свобода слова, судова реформа та розвиток підприємництва, а також освіта дорослих та “червоні лінії” для диджиталізації, щоб вона не перетворилася на тотальний контроль.

Інший негативний сценарій формується у разі неспроможності інституцій та відсутності правосуддя. Навіть розвинена приватна сфера не рятує, тож цей сценарій отримав назву “Гаїтізація“: безвладдя, отаманщина, “лихі 1990-і”, радикалізація.

Надмірне послаблення державних інституцій веде аж до стану “проваленої держави” або “м’якого авторитаризму”.

Ці два негативних сценарії, в яких Європа та решта демократичного світу ставлять на нас “жирний хрест”, є очевидними, їх постійно бачить перед очима й побоюється чимало людей.

Набагато цікавіші два пограничних, “присмеркових” сценарії.

Це сценарії, коли євроінтеграція, можливо, й відбулася (а можливо, зірвалася), але її наслідки є дуже сумнівними як для України, так і для Європи.

У сценарії “Вбити дракона і стати драконом” спроможність державних інституцій та розвинена приватна сфера економіки поєднуються з відсутністю правосуддя та громадянських прав і свобод. Тут ми маємо справу з маленькою євроінтегрованою подобою Росії чи Китаю — не очевидно, що Європейський Союз захоче мати членом таку країну, хіба що у випадку суто формального підходу до української євроінтеграції як до призу за перемогу.

Саме до такого підходу закликає Євросоюз ряд українських політиків, проголошуючи гасло “спочатку євроінтеграція, потім [можливо] реформи”. Якщо українська та європейська політичні еліти досягнуть згоди щодо того, що членство в ЄС буде винагородою за перемогу, а не оцінкою добре виконаної домашньої роботи, то формально проведені реформи та формальна їх оцінка “зараховано” ведуть нас до цього сценарію.

Тут на нас чекає соціально-економічна поляризація, привласнення Перемоги та відбудови політичною елітою, централізація та цензура, обмеження політичної активності, масових заходів, свободи слова, а також зменшення ролі парламенту.

Запобіжником проти такого сценарію є передусім активна роль громадянського суспільства (включаючи лідерів місцевого самоврядування, ветеранську спільноту, об’єднаний неолігархічний бізнес тощо) та його пряма комунікація з інституціями Європейського Союзу.

Інший “присмерковий” сценарій формується внаслідок успішної євроінтеграції зі спроможними інституціями та ефективним правосуддям, але з обмеженням приватної ініціативи.

Цей сценарій отримав назву “Дитячий садок“, або ж “Гетманцевщина” за іменем відомого народного депутата, що просуває подібні ідеї. Збільшення ролі держави в економіці, частки державної власності, посилення регуляції, формування нових монополістів (лояльних до політичного керівництва) та інші обмеження економічних свобод призводять до формування надзвичайно централізованої й монополізованої економіки.

Європейські регуляції використовуються для придушення підприємницької ініціативи, а європейські кошти спрямовуються передусім на соціальний захист. Інформаційний простір також монополізується, а приватний бізнес масово виїжджає.

Суспільство поляризується, складаючись з політичної верхівки та соціально захищених патерналістів, а середній клас вимивається — разом із ним вимивається і запит на демократію, свободу слова тощо.

Ця історія нагадує режим Орбана в Угорщині.

Запобіжниками проти такого сценарію є активна роль спільнот приватного бізнесу, їхня взаємодія з іншими гравцями, включаючи громадянське суспільство та інституції ЄС, а також сфокусована увага ЄС на розвитку масового підприємництва та забезпеченні вільної й чесної конкуренції в Україні.

Сценарний аналіз доводить, що євроінтеграція не обов’язково станеться, а якщо станеться, то не обов’язково буде успішною. Тому форсайт завершився пошуками відповідей на питання, що мають робити для успішної євроінтеграції українська держава, громадянське суспільство та європейські інституції.

Також учасники й учасниці форсайту дослідили стереотипи взаємного сприйняття європейців та українців та спробували сформулювати цінність євроінтеграції для обох сторін — України та Європейського Союзу.

Підсумовуючи, зазначу: успішна Україна можлива лише за умови поєднання спроможних державних інституцій, ефективного й справедливого правосуддя та розвиненої масової приватної ініціативи.

Успішна реформа судової системи та державного управління, поглиблення децентралізації та збільшення спроможності громад мають поєднуватися зі зростанням економічної свободи, збільшенням ролі громадянського суспільства та вільних медіа.

Якісна комунікація реформ суспільству та освіта дорослих є необхідними умовами успіху, а пряма комунікація громадянського суспільства, місцевого самоврядування та бізнес-спільнот з інституціями Європейського Союзу та європейськими партнерами того ж рівня служить запобіжником проти сповзання у негативні та “присмеркові” сценарії.

Найважливішим тут видається сприйняття Європою України як проблеми чи як можливості.

Це означає, що український шлях до Євросоюзу є дорогою з двостороннім рухом: ЄС має визнати й артикулювати цінність, яку створює для нього приєднання України, і не просто у ролі наставника чекати виконання Україною “домашнього завдання”, а разом з Україною рухатися у нову, кращу реальність.

Учасники та учасниці форсайту позначили нинішню Україну метафорою “Лейкоцити Свободи” — наш досвід допоможе захистити європейські суспільства від патогенів автократій і продуктів руйнування соціальних тканин, підсилюючи імунітет демократичного світу.

І тоді європейське майбутнє можна буде позначити метафорою “Перевинайдення Європи“, або ж “Ренесанс 2.0” чи “Євроремонт” — українці можуть тактовно запропонувати оновлення того, що застаріло чи не працює в європейському домі.

Взаємне переосмислення досвіду призведе до формування нової реальності, в якій будуть лише найкращі інституційні, правові, технологічні та творчі рішення — ідеалістичний, але можливий і бажаний сценарій.

Валерій Пекар,
модератор форсайт-сесії «Шлях України до ЄС»,
викладач Києво-Могилянської та Львівської бізнес-шкіл для Європейської правди

Інформація на цьому сайті регулюється положенням про “Відмову від відповідальності” та захист персональних даних. © Європейський Союз,