Безумовна любов: як собаки зцілюють серця дітей в Україні

Одеса, Україна — Діти та їхні батьки юрмляться в залі бібліотеки. Втім сьогодні вони зібрались не в пошуках цікавих книжок — вони очікують на чотирилапих друзів. Більшість із присутніх не знайомі одне з одним, і в кімнаті панує сором’язлива тиша в очікуванні заходу.

Зрештою, всі збираються у коло і захід починається з обговорення домашніх улюбленців. Атмосфера моментально змінюється: діти стають балакучими, охоче діляться історіями про своїх улюблених котиків і песиків — їхні імена, забарвлення, як вони люблять гратися і гуляти з ними. Це один із заходів, організованих МОМ на підтримку людей, постраждалих від війни, що триває вже третій рік. Завдяки взаємодії з собаками учасники можуть відволіктися від повсякденних реалій війни. Перед присутніми з’являються зірки шоу: грайливий бігль і допитливий чихуахуа, і зала наповнюється дитячим сміхом і галасним захопленням.

Ці собаки приїхали з Херсона разом зі своїми хазяйками: Оленою та її асистенткою Софією. Коли собаки виконують трюки — ходять на задніх лапах, стрибають через обручі й навіть грають у футбол — захоплення та сміх дітей зростає. Їх запрошують приєднатися, і незабаром кімната перетворюється на радісний вихор гри між дітьми та собаками.

До війни Олена керувала кінологічним центром у Херсоні, де регулярно допомагала дітям знаходити спільну мову зі своїми домашніми улюбленцями. Завдяки спілкуванню з собаками діти набували різноманітних навичок — від техніки дресирування до подолання власних страхів і розвитку комунікативних здібностей. «Софія була однією з таких дітей, — згадує Олена. — Їй було 11 років, коли вона прийшла до мене на тренування зі своїм тоді ще щеням біглем».

Під час російської окупації Херсона Софія та Олена допомагали власникам домашніх тварин — розвозили корм для собак тим, хто цього потребував. «Це давало нам якусь зайнятість і підтримувало психологічну стабільність, — згадує Софія, — ми не могли просто сидіти і нічого не робити».

Україна відновила контроль над Херсоном восени 2022 року, але через постійні обстріли син Олени й надалі не міг відвідувати школу: «Він пішов до школи під час пандемії COVID, а потім почалася війна. Він ніколи не мав змоги відвідувати заняття, що було дуже важко для нього, оскільки він не тільки пропустив багато уроків, але й практично не мав соціальної взаємодії з іншими учнями. Тому ми приїхали до Одеси».

Софія теж опинилася в Одесі, тож вони продовжили працювати разом.

Саме собаки допомогли Олені адаптуватися до нового життя в іншому місті. У Херсоні вона була відомою кінологинею, але в Одесі налагодження соціальних зв’язків було складним. Незважаючи на те, що Олена пропонувала безкоштовну роботу з собаками різним громадським організаціям, спочатку вона майже не отримувала зворотний зв’язок і це змушувало відчувати певну зневіру.

Одного разу, коли вона гралася зі своїм улюбленцем у парку, до неї підійшла жінка з собакою й запитала, чи не хотіла б Олена виступити в місцевому дитячому садку. «Коли я запитала, хто мені дозволить привести собаку в дитячий садок, жінка відповіла, що вона є власницею дошкільного закладу», — згадує Олена.

Після цього все почало змінюватися. Олена знайшла місце для своєї діяльності, просто поспілкувавшись з людьми в місцевому зоомагазині. Разом із психологом з Херсона вони почали працювати в громадській організації, а саме проводити заходи з собаками для підтримки дітей.

«На одному з таких заходів я вперше зіткнулася з дітьми, які боялися собак. Коли вони подолали цей страх, це підвищило їхню впевненість у собі та зробило їх більш стійкими до інших страхів», — розповідає Олена.

«Одного разу до нас прийшла група літніх людей, усім за 70, чиї родичі виїхали з країни. Вони були дуже ізольовані. Взаємодія з тваринами стала для них рятувальним кругом, розблокувавши спілкування», — каже Олена. ЇЇ з Софією собаки сертифіковані для використання в терапії, що дозволяє їм брати участь у терапевтичних заходах у спеціалізованих закладах.

«Не кожен може мати домашню тварину, особливо зараз, — пояснює Олена. — Під час війни багато людей були змушені залишити своїх домашніх улюбленців через окупацію, і для багатьох це була дуже болюча ситуація. Багатьом[переселенцям] зараз житлові умови не дозволяють мати тварин, але потреба в спілкуванні з собаками ніколи не полишала їх».

Одна з учасниць, переселенка з Херсона також на ім’я Олена, ділиться досвідом, як незадовго до вторгнення померла її 13-річна улюблена кішка.

«Я досі пам’ятаю, як вона чекала на мене, виглядаючи у вікно, завжди готова зустріти мене, коли я поверталася додому, — з сумом згадує вона. — Я настільки люблю тварин, що мої друзі жартують, що я не можу пройти повз випадкового кота чи собаку, не зупинившись, щоб привітатися. На жаль, я не можу завести власного улюбленця, бо орендодавці рідко дозволяють тримати домашніх тварин. Ось чому цей захід такий особливий — він дає мені можливість взаємодіяти з тваринами».

«Наші заходи покликані допомогти учасникам вивільнити накопичені емоції, розвинути стійкість до стресу та покращити навички спілкування через взаємодію з собаками, — розповідає Надія, керівниця команди МОМ з питань психічного здоров’я та психосоціальної підтримки в Одесі. — Собака може відігравати важливу роль у розвитку емпатії та зміцненні стосунків у родині».

Послуги Олени та Софії користуються попитом. Їхній графік дуже щільний, особливо на вихідних, але вони вже планують майбутні проєкти. «Я шукаю нових людей, які б приєдналися до нашої команди. Я працюю над новим проєктом — шукаю сім’ї для прилаштування тварин із притулку, щоб вони могли знайти новий дім», — розповідає Олена.

Незважаючи на труднощі, пов’язані з переселенням, Олена та Софія знайшли спосіб перетворити свою пристрасть до собак на джерело радості та зцілення для інших.

Заходи психосоціальної підтримки за участі собак були організовані завдяки підтримці МОМ та фінансовій допомозі Європейського Союзу.