Історія компанії «Аметист», що виробляє туалетний папір та паперові рушники екстра якості в Чернігові, обласному центрі України з населенням близько 300 тисяч, почалася ще у 1990-му році. Тоді три місцевих парубки й гадки не мали, що за 30 років стануть одними з лідерів сегменту та експортуватимуть продукцію до Польщі, Чехії, Румунії та Ізраїлю.
Вони шукали спосіб заробити трохи грошей на життя. І рушили до Польщі.
«Знайомий поляк якось нам віддав стареньку вантажівку. Беріть, мовляв, поки так, а як зможете, віддасте гроші», – згадує генеральний директор «Аметисту» Валерій Радченко.
Щоб не гнати транспорт пустим, машину завантажили туалетним папером, якого в часи тотального дефіциту просто неможливо було знайти в магазинах. Частину залишили собі, решту швидко продали на місцевому ринку. Так, майже випадкова торговельна операція стала днем народження великого виробництва.
Від імпорту до експорту
Спочатку новостворений бізнес опікувався лише прямим імпортом. Але згодом партнери зрозуміли, що прагнуть більшого.
«Спочатку ми у Польщі за допомогою наших друзів придбали кілька станків, що виробляли з «напівфабрикатів» готову продукцію. Це було складно назвати повноцінним виробництвом, адже ми фактично перемотували готовий папір з величезних бабин на звичні побутові вироби. Хоча без цього кроку не було б і наступних», – зізнається Радченко.
Першу машину для виробництва власного паперу придбали у 1999-му. Це була застаріла техніка 1924 року виробництва. Малопродуктивна та вкрай не енергоефективна. Але вона та її аналогічна «помічниця», придбана трохи згодом, пропрацювали на підприємстві три роки, доки «Аметист» не придбав сучасне високотехнологічне обладнання.
До 2022 року підприємство зросло в десятки разів. Щомісяця з цехів фабрики відвантажували понад 1000 тон готової продукції, що користувалася великим попитом як в Україні, так і за кордоном. Обладнання, сировина та готові вироби розміщувалися на величезному виробничому майданчику площею 5,5 тисяч квадратних метрів.
Напередодні великої війни компанія завезла надсучасне роботизоване обладнання для виробництва паперових рушників, попит на які постійно зростав. Та всерйоз зайнялася питанням енергоефективністі – планували встановити на даху сонячні панелі потужністю 1000 кВт.
Відновлення з попелу
Чернігівщина однієї з перших зустріла ворожі танки 24 лютого 2024 року. Партнери розуміли усю серйозність ситуації, тож зупинили виробництво та відпустили людей.
«Сам я поїхав до Києва забрати сина. Але повернутися до Чернігова не зміг – військові вже не пропускали цивільних до міста. Тож пожежу, що знищила виробництво після обстрілу «Градами», спостерігав за 60 кілометрів від фабрики. Видно було дуже добре, адже горіли понад 2000 тон паперової продукції», – з сумом розповідає Валерій Радченко про страшний березневий день, коли робітники, що мешкали поруч, телефоном йому повідомили про влучання.
Побачити наслідки масштабної пожежі генеральний директор «Аметисту» зміг лише на початку квітня, коли ЗСУ звільнили Чернігівщину від окупантів. Те, що він побачив, шокувало: на місці квітучого виробництва залишилися лише понівечені металоконструкції.
«Пригадую наше спілкування з представником банку, який ще до війни надавав нам позики на придбання обладнання. Техніка, звісно, була застрахована, та страховка не покриває форс-мажор. Він оглянув те, що раніше було фабрикою, та сказав: «Ви – банкрути», – посміхаючись розповідає Валерій Радченко.
Його посмішка пояснюється просто: після нетривалої наради партнери твердо вирішили відновлювати виробництво. Яким би важким та складним не був цей процес.
На щастя, компанія отримала допомогу. Завдяки кредитній лінії банку за підтримки механізму гарантування ризиків від ЄС, який втілюється BGK Polish Development Bank, «Аметист» отримав необхідні для відновлення кредитні кошти. Чимало допомоги надійшло й від українського бізнесу та польських партнерів.
«Ми від самого початку відмовилися від спроб отримати гранти, адже суми там для наших масштабів мізерні. Менше з тим, сам на сам з бідою не залишилися. Компанія, що розбирала завали, погодилася взяти оплату за роботу металобрухтом, який залишився від цехів. Польські партнери профінансували відновлення котельної, де повністю вигоріла вся електрика та електроніка. Українська компанія погодилася в розстрочку під чесне слово зробити дах вартістю 4 мільйони гривень», – розповідає генеральний директор «Аметисту».
Зараз компанія завершує будівництво першої черги площею близько 2000 квадратних метрів. Вже відновлено виробництво основної продукції, хоча й лише на 60-70% від довоєнних обсягів. Компанія знову постачає продукцію у Польщу та будує плани щодо подальшого розвитку.
Проблем у «Аметиста» наразі вистачає. Деякі експортні ринки через обмежену логістику виявилися для компанії заблокованими. Хоча жодних проблем зі збутом немає. Потрібно вирішувати проблему розділеного виробництва: компанія була вимушена розмістити потужності у двох, віддалених на 500 метрів одна від одної, локаціях.
Та й розбудову, на жаль, доводиться проводити не за взірцевими європейськими прикладами. Скажімо, новий цех побудували з уживаних конструкцій, які придбали на іншому занедбаному виробництві. Але Валерій Радченко дивиться в майбутнє з оптимізмом. Вірить, що «Аметист» вже незабаром знову стане сучасним енергоефективним підприємством. А Україна переможе ворога.
