На передовій екстреної медицини

Найбільше у своїй роботі Антон Атрошин любить той момент, коли він повертається додому після довгої зміни – змучений, але з відчуттям виконаного обов’язку.

«Наче день прожитий недаремно, – пояснює Антон. – Рятуєш комусь життя, виконуєш 80% роботи під час реанімування, доставляєш людину до лікарні, а потім, через тиждень, два чи три, заходиш у травмпункт і запитуєш, як у неї справи. Людина відповідає: «Все добре». Повірте, це того варте».

Антон Атрошин, 29 років, технік екстреної медичної допомоги у Чернігові, на півночі України. Раніше він працював за кордоном, займався ремонтом автомобілів, поки не закінчилася віза. Тоді Антон повернувся до Чернігова, щоб перечекати кілька місяців, але почався COVID і кордони закрили. Одного разу друзі запропонували: «Чому б тобі трохи не попрацювати водієм швидкої допомоги?» З часом Антон перестав чекати відкриття кордонів. Робота в Чернігівській екстреній медичній допомозі стала його життєвим покликанням.

Антон входить до складу 11 бригади Чернігівського обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. Він швидко набирався досвіду, але незабаром зрозумів, що COVID – не найбільша проблема. Коли Росія почала повномасштабне вторгнення в Україну, Чернігів був в облозі 41 день. Антон жив на роботі.

«Якби я сказав, що не боявся, я б збрехав. От їдеш на виклик, а над головою пролітає російський літак. Примружуєшся, думаючи, чи він щось скинув, чи ні», – каже Антон. Його пріоритетом є доставлення пацієнта до лікарні або медичну бригаду на місце події найкоротшим і найбезпечнішим шляхом.

Коли снаряд влучив у житловий будинок, Антон вперше зіткнувся з травматичною ампутацією – транспортував чоловіка, якому відірвало ногу. Під час іншого виклику команда потрапила під обстріл на виході з будівлі. Вони сховались у коридорі, за двома стінами, разом із мешканцями. Тоді за 15 метрів від Антона обвалилася стіна.

Виклики часто пов’язані з війною. Однак випадки бувають дуже різні: від нетермінових інцидентів до дорожньо-транспортних пригод, ножових чи вогнепальних поранень. Вміння швидко реагувати на критичні ситуації є життєво важливим.

У зв’язку з реформою охорони здоров’я в Україні всі водії швидкої допомоги повинні були мати кваліфікацію медиків – медичних працівників, які надають невідкладну допомогу поза лікарнями або по дорозі до них. У Чернігівській області відібрали першу групу водіїв із найбільш мотивованих кандидатів. Антон взяв участь у тренінгу, організованому в межах флагманського партнерства «EU4Recovery – Розширення можливостей громад в Україні» від ПРООН та ЄС.

Навчання, яке пройшло в Сумському медичному коледжі, дозволило йому зробити ще значніший вклад у роботу своєї команди та порятунок життів.

Свої нові навички Антон уже неодноразово застосовував. Зараз, коли його команда починає реанімаційні заходи, він чітко розуміє послідовність дій. Фельдшер встановлює крапельницю, лікар проводить інтубацію трахеї, щоб забезпечити проходження дихальних шляхів, а Антон виконує компресію грудної клітки протягом критичних перших 6–8 хвилин реанімації. Ці хвилини є вирішальними.

«Ми розподілили свої ролі. По дорозі на виклик із пацієнтом без свідомості, наприклад, ми заздалегідь домовляємось: спочатку я зроблю компресію, а потім поміняюся з фельдшером. Лікар стежить за серцевим ритмом, призначає ліки, а ми даємо їх. Іноді потрібно ввести адреналін. Я точно знаю, де він зберігається, як його набрати, як ввести та як промити вену. Кажуть: «Адреналін!», а далі справа за мною. Так ми і працюємо», – пояснює Антон.

Одного разу в Чернігові команда Антона приїхала на виклик: жінка випала з вікна дев’ятого поверху на дах прибудови. Доступу до неї не було, тому рятувальники повинні були піднятися по драбині на дах. Того дня Антон працював із парамедикинями, які б насилу піднялися. Отже, він зробив це самостійно, оскільки став медичним працівником завдяки попередній підготовці. Він оцінив стан жінки, надів їй шийний комір та закріпив її на вакуумному матраці. Коли поліціянти допомогли відкрити балкон сусіда, потерпілу відвезли до швидкої допомоги. Вона вижила.

Це лише один епізод у роботі Антона, але без досвіду надання медичної допомоги результат міг би бути зовсім іншим.