Українські діти – жертви війни з першого дня російського вторгнення. Вже півтора року їх майже щодня будять сирени повітряних тривог, вони вчаться жити в еміграції та виживати під окупацією нарівні з дорослими. Навіть ті, кому пощастило опинитися в безпеці, глибоко травмовані подіями. Про це розповіла Ольга Салахєєва – білоруска, яка запустила курси арт-терапії для сімей українських біженців у словацькому місті Жиліна.
«Творчість та активізм допомагали психологічно виживати в Білорусі»
Ольга Салахєєва родом із Мінська. Вона будувала кар’єру спеціалістки з комунікацій, відеохудожниці й культурної активістки впродовж багатьох років.
«У нас із партнером був аудіовізуальний дует: із 2011 року ми виступали на фестивалях електронної музики та лайв-відео-арту по всій Європі».
На відміну від культурного активізму роботу спеціалісткою з комунікацій Ольга жартома називає «світською роботою».
«Це було моїм джерелом доходу, справжньою професією, – пояснює жінка. Все це, як і творчість, допомагало мені психологічно виживати в Білорусі: долати постійний тиск, усвідомлення диктатури навколо, атмосферу нескінченної боротьби й нерозуміння».
Наприкінці 2021 всі міжнародні проєкти у Білорусі були заморожені; вільні творчі заходи були заборонені навіть раніше. Ці події стали для дівчини серйозною кризою – фінансовою та емоційною.
«З’явилося відчуття, що в Білорусі моя діяльність закінчена», – згадує Ольга. «Було абсолютно незрозуміло, що далі робити. Все, що в мене залишилося, це мистецтво та бажання продовжувати спілкуватися з людьми, допомагати їм. Тому я не впала духом остаточно. До того ж, приблизно в цей час, наприкінці осені 2021 року, я домовилася про двомісячну арт-резиденцію (культурний грант, що передбачає роботу в майстернях та обмін досвідом для художників з різних країн) у словацькому місті Жиліна від Міністерства культури Словаччини».
«У квітні 2022 року я змогла потрапити до Словаччини. Арт-резиденція не скасувала домовленості, хоча на це можна було очікувати: багато білорусів почали отримувати відмови після 24 лютого 2022 року – у грантах, спільних заходах, у підтримці. А мені все ж пішли назустріч: «Усе, як домовлялися. Чекаємо на Вас». Так я опинилась у Жиліні. Місто було повне біженців з України, це відчувалося: на 80-тисячний населений пункт їх було близько 3 тисяч. Здебільшого жінки й діти».
«Постало завдання випустити демонів»
Ольга Салахєєва мала займатися індивідуальним проєктом під час арт-резиденції, але плани змінилися майже одразу.
«Працювати над чимось своїм, коли відбувається таке, було б егоїстично», – описує ті події Ольга. «Разом із колегами з арт-резиденції, українською та словацькою художницями, ми вирішили об’єднати зусилля та вміння, щоб зробити щось важливіше, допомогти людям, які опинилися в такій ситуації. Це криза, в якій дуже важливо допомогти із соціалізацією, налагодженням комунікації».
Так з’явилися майстер-класи, арт-терапія для дорослих і дітей: мистецькі заняття, покликані допомогти подолати психологічні проблеми, пов’язані з війною та біженством. 12 занять, 2 рази на тиждень, постійний аншлаг.
«Дітей було більше, але й дорослих вистачало», – розповідає художниця. «На кожному занятті ми намагалися застосовувати різні творчі техніки й напрямки, різні матеріали. Ми повністю сфокусувалися на процесі, а не на результаті: це не академія мистецтв, де треба професійно творити – основною метою було створення атмосфери довіри і дружби, в якій добре і дітям, і дорослим».
Усміхаючись, Ольга згадує, що батьків до процесу, хоч і складніше, але вдавалося залучати:
«У дорослих живе та сама ненаситна внутрішня дитина, якій, як і колись, хочеться гратися й випустити пару. Багато хто думає: «Я награвся в дитячому садку і у школі, це вже не для мене». А потім потрапляють у правильно створене довкілля майстер-класу, на якому розпочате сьогодні можна домалювати на наступному занятті, де можна використовувати кольорові крейди разом із пластиліном та олівцями… І люди – дорослі й діти – у спокійній атмосфері починають себе проявляти так, як їм подобається».
Головний стримуючий фактор майстер-класів – війна та її психологічні наслідки.
«Перед нами постало завдання випустити демонів», – пояснює Ольга. «Багато хто не може розслабитися, тому що не вдається відволіктися від страшних подій, спогадів, емоцій. Це постійно з ними – блокує і тримає в напрузі. Тоді це була війна та пережиті травми. Тому ми фокусувалися просто на процесі, відчуттях від нього. Неважливо, що ми створюємо: якщо це подобається дитині, її бабусі чи батькам – це чудово».
«Бували малюнки з червоною кнопкою [від ядерної валізки]», – згадує Ольга. «Або вправа на комунікацію, наприклад: це коли всі учасники малюють портрет сусіда чи сусідки за годинниковою стрілкою, кожен наступний учасник додає деталі й передає далі – один малює вуха, інший волосся, очі… Передостанню людину зазвичай просять домалювати те, що він хотів би отримати сам чи подарувати герою портрета. Бувало, що діти малювали валізку з червоною кнопкою, гранату. Зараз, розповідаючи про це, я можу посміхатися, але коли все відбувалося на моїх очах, я не завжди знала, як реагувати».
«Тому цей підхід зовсім не означає, що результатами творчості стане суцільний позитив і відволікання від реальності – прикладів вистачало й окрім малюнка ядерної валізки».
«Сьогодні ліпимо із пластиліну або тіста пташку», – наводить інший приклад Ольга. «Ось зразок пташки. Те, що вийде зрештою, взагалі може не нагадувати пташку. Щось абстрактне, інше. А іноді – це могло нагадувати зовсім не пташку, а скоріше ракету. Хотілося б сказати, що я жартую, але й таке траплялося. Іноді на невинних малюнках з’являлися страшні речі. Це просто процес та вираження емоцій у ньому».
Головним досягненням серії майстер-класів Ольга вважає відчуття комфорту й безпеки, яке вдавалося передавати цілим сім’ям.
«За час моєї відсутності багато українців повернулися додому»
У червні 2022 року арт-резиденція Ольги Салахєєвої завершилася. Але ще у травні вона зрозуміла, що історія з арт-терапією має стати чимось більшим, тому подала заявку на грант мобільності від EU4Culture, щоб продовжити програму.
«Я задоволена результатом і хочу й надалі працювати з людьми», – пояснює художниця. «В цьому процесі дуже важливий контакт, який уже вдалося встановити. Весняні майстер-класи стали чудовою базою для розвитку, але їм потрібно було продовжуватися, щоб довести справу до кінця й допомогти батькам та їхнім дітям вийти на рівне емоційне плато. Тому я подала заявку на грант мобільності. Його схвалили, тож мені вдалося продовжити процес».
«Я повернулася до Словаччини лише в жовтні», – пригадує Ольга. «Той самий культурний центр, те саме місто, ті самі майстер-класи… А люди в групі – інші. Багато колишніх учасників повернулися в Україну того літа і осені. Вони поїхали назустріч складній зимі, незважаючи на попередження про небезпеку, на постійні обстріли, окупацію та руйнування їхніх рідних міст, а в групі були люди і з Херсона, і з Маріуполя. Я була шокована. З іншого боку, у місті з’явилося більше активностей: гуртки, майстер-класи… Багато дітей пішли до місцевих шкіл, їхні батьки знайшли роботу. Життя біженців на новому місці почало налагоджуватися – це тішило».
Ольга продовжила проводити майстер-класи новим учасникам, але зізнається: вона все ще відчуває ефект від роботи з першою групою, іноді навіть на дуже великій відстані.
«Мами тих дітей писали й пишуть гарні відгуки мені та художницям, з якими я розпочала цю ініціативу. Іноді пишуть, що їхні діти до цього ніяк не стикалися з мистецтвом чи не виявляли до нього інтересу. А зараз… Вони хочуть ним займатися. Дехто навіть захотів піти до художньої школи».
EU4Culture – проєкт Європейського Союзу, що стартував у 2021 році. Створений для підтримки культури і творчості у країнах Східного партнерства: Азербайджані, Білорусі, Вірменії, Грузії, Молдові та Україні. Десятки білорусів здобути гранти мобільності, відвідати країни ЄС та обмінятися досвідом із митцями з усього світу від моменту запуску програми. Наступний конкурс для учасників із Білорусі запланований на грудень 2023 року. Слідкувати за новинами проєкту та дізнатися про можливості можна на офіційному сайті.
Оригінал статті опубліковано російською мовою на Zerkalo.io
Історії
-
Настав час кинути виклик ґендерним стереотипам у країнах Східного партнерства
-
Олександра Лиса: Шлях зростання, стійкості та трансформації в Коледжі Європи в Натоліні
-
Вибухові сніданки: за підтримки ЄС на Житомирщині почали виробляти «повітряне зерно»
-
Оцифрувати сміття: львівська компанія змінює філософію управління відходами за підтримки ЄС
-
Робота як рятівне коло: як психосоціальні програми МОМ підтримують українців у робочому середовищі
-
Твердіший за сталь. Історія заводу з Дніпра, який виробляє необхідний машинобудівництву міцний сплав