Працювати в окупації, як зазвичай, регіональний телеканал “Херсон плюс”, звісно ж не міг — це було небезпечно: окупанти відключили українське мовлення та переслідували журналістів. Але редакція, попри все, знайшла можливість адаптуватись до таких умов, а ще почала займатись волонтерством. “Рубрика” розповідає, як телеканал пережив окупацію і як працює зараз.
У чому проблема?
Захопивши український Херсон 1-го березня 2022 року, росіяни позбавили містян багатьох базових прав людини, зокрема і права на свободу слова.
“Окупанти дуже велику увагу приділяли засобам масової інформації і першочергово — телебаченню. Вже 2-го березня, на наступний день після окупації, вони відключили все українське телебачення. І ще через день, 3-го березня, завели в цифру свої телеканали”, — розповідає директор телеканалу “Херсон плюс” Володимир Косюк.
Окупанти також увірвались в приміщення редакції каналу, щоб схопити журналістів, але ті, усвідомлюючи небезпеку, останній раз були там 23 лютого 2022 року. Не знайшовши нікого, росіяни вирішили пограбувати телеканал та винесли з редакції чимало техніки.
Коли знімальні групи “Херсон плюс” намагались зафільмувати масові протести херсонців проти російської окупації 5-го та 9-го березня, росіяни відібрали та повністю знищили два комплекти телевізійної апаратури.
“Ми зрозуміли, що більше не можемо працювати так, як раніше, у форматі телевізійних груп. Тепер це, в першу чергу, було небезпечно для життя наших людей”, — говорить директор телеканалу “Херсон плюс” Володимир Косюк.
Водночас “скасування” свободи слова — не єдина проблема, з якою зіштовхнулись херсонці після окупації. Набагато страшнішою була відсутність їжі. У місті не стало хліба, закрились майже всі продуктові магазини та зовсім не працювали ринки.
Ще гіршою ситуація була у селах в передмісті Херсона. Там люди давно припинили тримати власні великі городи, а один чи два магазини зачинились, бо розпродали все у перші дні війни. У них було значно менше можливостей знайти їжу, ніж у місті (якщо вони взагалі були).
“Перші 17 днів я перебувала у моїх батьків, це 25 кілометрів від Херсона. Я побачила, що було в селах. У людей почалася паніка і голод, реальний голод”, — розповідає головна редакторка телеканалу Ірина Мєзєнцева.
Яке рішення?
Ще у 2016 році на базі телеканалу “Херсону плюс” створили громадську організацію “Спілка журналістів «Альтернатива»”. До початку повномасштабного вторгнення вона займалась саме медійними проєктами. Наприклад, взимку 2021-2022 років журналісти розробили добірку відеороликів для депутатів різних рівнів, щоб ті навчалися розрізняти фейки та боротися з дезінформацією.
Проте після окупації все змінилося, і виклики постали інші. Так, на першій офлайн-нараді 13 березня журналісти вирішили, що надалі більше працюватимуть з текстами замість відео. А якщо і зніматимуть, то виключно у приміщеннях і за попередньою домовленістю, з урахуванням умов безпеки.
Водночас, головна редакторка каналу, яка перші дні вторгнення жила в селі, запропонувала змінити діяльність громадської організації та зайнятись волонтерством. Тепер, замість роботи над журналістськими проєктами, почали розвозити гуманітарну допомогу.
Як це працювало в окупації?
Волонтерська діяльність ГО “Спілка журналістів «Альтернатива»” почалась з трьох коробок гуманітарної допомоги для працівників каналу. Харчовий набір тоді складався з картоплі, капусти та моркви. Лише їх змогли купити Ірина Мєзєнцева та Володимир Косюк, і це було єдиним, на що вони могли дочекатись, стоячи у довгих чергах на морозі.
“Спочатку ми годували тільки нашу редакцію, наших людей. А потім я почала розповідати та писати про те, що твориться в Херсоні. І люди почали відгукуватись та пропонувати допомогти хто як може. Тоді ми й зрозуміли, що треба виходити на інший рівень”, — розповідає головна редакторка “Херсон плюс”.
Одним з перших значну суму на рахунки організації переказало Німецько-українське товариство Фрайбурга. Це дозволило спілці журналістів закуповувати більше продуктів на гуртових складах Херсона — все, що ще якимось чином залишилось. Купляли виключно українську продукцію.
“А вже влітку 2022 року нас почали серйозно підтримувати і міжнародні організації. Найбільша підтримка надійшла від наших постійних партнерів: «Інтерньюз-Україна» та Фонду Східна Європа, а також представництва ЄС в Україні, які допомагали через Міжнародний фонд «Відродження», та «Інститут економічних досліджень та політичних консультацій»”, — розповідає Володимир Косюк.
Так волонтери почали возити допомогу до сіл поблизу Херсона. Першою стала Софіївка, а далі й інші села Станіславської громади. Двічі на тиждень до них приїжджали буси із тоннами гуманітарної допомоги, приблизно 100 родин отримували продовольчі набори. Таким чином, підтримуючи “Альтернативу”, ЄС зміг допомагати українцям в окупації.
Ці набори, переважно, складались, як кажуть волонтери, із “сипучки”: круп, макаронів та борошна, які перевозили в мішках. Саме таке транспортування було важливе, оскільки фасовану продукцію могли забрати росіяни на блокпостах. А їх на 25-кілометровій дорозі від Херсону до Софіївки було аж сім.
Фасувати та розвантажувати все допомагали люди на місцях. Як тільки бачили волонтерський бус, виносили ваги з магазину та вишиковувались у чергу, чекаючи на свої пів кілограма чи кілограм пшоняної крупи або макаронів.
“Звичайно, ніхто не возив ні ковбас, ні паштетів, ні консерв — це були б елітні набори. А коли нам перший раз вийшло докласти кабачкову ікру і паштет, люди були шоковані, що можна нормально поїсти”, — розповідає Ірина Мєзєнцева.
Також, з часом, вдалося домовитись про випічку хліба. Спершу його випікали в супермаркеті “Таврія В”, доки той ще працював. А коли закрився, то домовились вже безпосередньо з пекарями та продовжили випікати хліб в інших місцях.
Зі зростанням обсягів роботи громадської організації зростала і кількість волонтерів, яким тепер не обов’язково було бути пов’язаними із журналістикою. Наприклад, замість Володимира розвозити гуманітарну допомогу почав кандидат наук та власник туристичної фірми Ігор Цуркан.
Сам Володимир припинив їздити, оскільки це стало небезпечно. Він журналіст та директор місцевого телеканалу. Його знали колаборанти Стремоусов та Сальдо, тож було небезпечно постійно проїжджати через російські блокпости. Він продовжив допомагати, але вже завантажуючи машини.
“Попри всі безпекові ризики, команда робила навіть більше, ніж планувалось, активно розбудовували локальні партнерства, нарощували свою спроможність, об’єднуючи навколо себе мережу волонтерів – загалом зарекомендували себе як надійний партнер. Вражає їхня стійкість і позиція…”, — говорить менеджерка програми “Громадянська стійкість” Міжнародного фонду “Відродження” Вікторія Стократюк.
Фонд “Відродження”, як і інші партнери, через яких ЄС надає підтримку українським ОГС, наголошують, що саме громадські організації є рушієм євроінтеграції та якісних змін. Тому партнери націлені послідовно та комплексно підтримувати їх. Так, лише у другому кварталі 2024-го року діють 56 грантових проєктів для громадських організацій, що передбачають фінансування у понад 101 мільйон євро.
Від початку повномасштабної війни ЄС забезпечує всебічну підтримку українців — зокрема й тоді, коли це стосується окупованих громад, що й підтверджує історія “Спілки журналістів «Альтернатива»”.
Про волонтерство в окупації Ірина та Володимир згадують по різному. Якщо головна редакторка говорить, що воно її врятувало — давало змогу відволіктись, то директор жартома пригадує, як переносив мішки по 50 кілограмів, і як все боліло після цього.
Водночас члени команди ГО “Спілка журналістів «Альтернатива»” не забували, що вони — журналісти, та продовжували працювати за фахом. Так, зокрема. народився проєкт “Голос окупованого Херсона”, в якому журналісти розповідали історії людей про життя в окупації ще до звільнення міста.
Ця серія матеріалів стала можливою завдяки поєднанню журналістики та волонтерства. Коли хтось з команди “Херсон плюс” їхав з гуманітарною допомогою, він міг поспілкуватись в селі з людьми та зробити інтерв’ю, а повернувшись назад, писав на основі цього тексти.
“Журналістика та волонтерство — це насправді такі неподільні речі, і це дуже гармонійне поєднання. Не розумію, чому раніше ми цим не займалися. Тому що ти коли їдеш як волонтер, тобі потрібен зворотний зв’язок, як і журналісту потрібен зворотній зв’язок. І там, і там у тебе є живі люди з якими ти спілкуєшся”, — говорить Ірина Мєзєнцева.
Як це працює зараз?
Збройні сили України звільнили Херсон 11 листопада 2022 року. Тікаючи з правобережної частини області, росіяни руйнували інфраструктуру, необхідну для життя людей, тож чимало населених пунктів залишились без світла, води та тепла. Окупанти також почали посилено обстрілювати Херсонщину з танків, а також системами залпового вогню, дронами та ракетами.
“З грудня 2022 року і до сьогодні — щоденні обстріли. Найжахливіше, що у Херсоні ширина Дніпра приблизно як у Києві, танк виїжджає, обстрілює місто і їде. І навіть тривога не встигає спрацювати. На жаль, в Херсоні майже щодня жертви, і точно щодня поранені”, — розповідає директор телеканалу.
Обласний центр, у якому до вторгнення жило приблизно 350 тисяч людей, зараз, за останніми даними Херсонської ОВА, населяє лише 67 тисяч. Володимир Косюк пояснює, що переважна більшість тих, хто залишається, це малозабезпечені або маломобільні люди. Тож команда не полишає волонтерство та продовжує працювати.
Тому й громадська організація теж продовжує свою роботу. Зараз тут постійно працює понад 50 волонтерів, які надають гуманітарну допомогу мешканцям Херсонщини. Ірина Мєзєнцева пригадує, що найбільше роботи було після підриву Каховської ГЕС — 6-го червня 2023 року. За гіркою іронією, це був День журналіста.
Але тепер у них з’явився ще один напрям діяльності — координувати інших волонтерів. Тобто, вони допомагають сформувати список необхідної допомоги, кажуть, куди її везти та кому видавати так, щоб це було максимально ефективно.
“Для нас неабияк важливо допомагати таким організаціям як «Спілка журналістів “Альтернатива”». Адже тільки перебуваючи безпосередньо на місцях, можна знати найгостріші потреби людей та оперативно на них реагувати”, — коментує провідна менеджерка кластера гуманітарної допомоги та відновлення Фонду Східна Європа Ольга Молоко.
Водночас, з листопада 2022 року і дотепер залишається зруйнованою телевежа. Відновлювати її немає сенсу, оскільки росіяни в будь-який момент можуть знову її знищити — вона розташована занадто близько до Дніпра.
Вочевидь, у таких умовах журналісти не можуть повернутись до звичної роботи телеканалу. Але вони кажуть, що й не хочуть працювати, як до початку повномасштабного російського вторгнення. Жахливі обставини, в яких опинилась команда, змусили їх розвиватись і як редакцію, і як громадську організацію.
Як телеканал, вони втратили всі джерела фінансування, оскільки рекламного ринку в Херсоні зараз просто немає. Але знайшли нові, у вигляді грантів від ЄС, наданих через Міжнародний фонд “Відродження”, Фонд Східна Європа та “Інститут економічних досліджень та політичних консультацій”.
“Команді «Херсон Плюс» в умовах війни вдалось зберегли редакцію, зберегти журналістів. Навіть в часи окупації зреалізували декілька журналістських проєктів. Їхній майданчик довгий період був чи не єдиною можливістю як для країни, так і світу дізнаватися про реальне життя в Херсоні, чути й бачити героїчних жителів півдня України. Збереження таких команд та редакції мають бути у пріоритеті”, — говорить менеджерка програми “Громадянська стійкість” Міжнародного фонду “Відродження” Вікторія Стократюк.
Після деокупації “Херсон плюс” за кошти партнерів зміг купити нову техніку своїм журналістам. Команда також почала вчитись та практикувати нові формати, як-от журналістика змін чи журналістика рішень. І хоча члени редакції перебувають не лише по всій Україні, але і по всьому світу, “Херсон плюс” продовжує працювати та розвиватись.
“Ми настільки зараз перебудували свій мозок. Зараз не розумію, як можна тепер жити без сайту. Навіть, якщо зараз підключать вежу і скажуть робити ТБ, ми все одно будемо жити по іншому. Також будемо поєднувати це із сайтом, соцмережами”, — говорить Ірина Мєзєнцева.
За час повномасштабного вторгнення аудиторія телеканалу збільшилась в рази. Кількість підписників на YouTube-канал зросла до 55 тисяч, а у Facebook майже досягла 50 тисяч. Короткі кепшн-відео, які почали робити журналісти, набирають в середньому від 500 тисяч до мільйона переглядів.
“Але без підтримки партнерів ми б не змогли повноцінно працювати. На сьогодні 70-75% бюджету редакції та всієї команди журналістів-волонтерів — це грантові кошти”, — наголошує Володимир Косюк.
В усіх журналістських проєктах, над якими зараз працює редакція, є фінансова підтримка донорів. Завдяки їй можна виплачувати зарплату робітникам каналу та сплачувати податки. Володимир Косюк також додає, що виключно за гроші від Європейського Союзу команда придбала захисну амуніцію для двох знімальних груп — шоломи та бронежилети.
Також, завдяки проєкту “EU4USociety”, що фінансується ЄС, редакція змогла забезпечити себе всім необхідним для роботи в період блекауту після затоплення Херсона через підрив окупантами Каховської ГЕС, придбавши зарядні станції, акумулятори, підсилювачі сигналу мобільного зв’язку та павербанки.
Пані Посол ЄС в Україні Катаріна Матернова підкреслює — ЄС й надалі підтримуватиме громадські організації, що просувають демократичні цінності. Зокрема і незалежні медіа, що відстоюють свободу слова:
“Невтомна воля до боротьби та захисту свободи і демократії в Україні — це зусилля всього суспільства. Багато людей, які беруть активну участь в діяльності громадських організацій та засобів масової інформації, є невід’ємною частиною цього процесу. Попри всі труднощі, українці продемонстрували безпрецедентну силу та стійкість, а також глибоку відданість європейським цінностям. Європейський Союз цінує наше тісне партнерство з громадянським суспільством та незалежними ЗМІ і продовжуватиме покладатися на нього в процесі інтеграції України до ЄС”.
Дізнатися більше про підтримку Європейським Союзом громадянського суспільства та незалежних медіа України ви можете за посиланням.
Публікація підготовлена за підтримки Європейського Союзу в межах комунікаційної кампанії “Разом діємо. Разом ми – Європа”. Її зміст є виключною відповідальністю автора і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.