«У нас вийшла велика родина»
Галині — 53. До травня 2024 року вона жила у Золочеві, своєму рідному селищі на Харківщині. У жінки шестеро дітей, п’ятеро з яких — під опікою.
Першу дитину — Єгора — жінка взяла під опіку у 2011 році, йому тоді було три роки. Говорить, що не могла мати біологічних дітей, а материнської любові було аж занадто. Щоб не бавити без кінця сусідських малих, вирішила подарувати тепло дитині, яка була його позбавлена.
«Потім Єгор захотів братика, заповнили анкету на сайті. Нам запропонували взяти Геннадія, йому було тоді 16 років, а виглядав він меншим, ніж Єгор… Я погодилась. А потім подзвонили з обласної служби, сказали, що в Геннадія — ще три сестрички. А сім’ю розлучати не можна. Так у нас вийшла велика родина. А минулого року з’явилась найменша Анічка»
Галина (53)
Сьогодні Геннадію — 21, він вже не під опікою, але захотів і надалі жити в родині. Єгору — 16, Вероніці — 16, Олі та Анастасії — по 14, Анні — рік і три місяці.
У Золочеві в кожної дитини було своє місце, речі, свої вподобання та обов’язки, проте війна зруйнувала звичний побут сім’ї. За понад два роки життя в зоні бойових дій діти пристосувалися до нових умов, вивчили правила безпеки під час обстрілів. Родина облаштувала льох під бомбосховище — з питною водою, посудом, ліжками. Документи й «тривожні» валізки були завжди напоготові.
«Коли Єгор вперше потрапив під обстріл, він чітко знав, що має робити — не ховатися під будинками чи деревами, а знайти у землі якесь заглиблення, виямку. Він не розгубився і все зробив правильно, це його врятувало», — згадує Галина.
Евакуація з Харківщини
На початку травня 2024 року Харківська обласна адміністрація оголосила термінову евакуацію населення у прикордонній зоні через активізацію бойових дій. Зокрема, евакуювали 77 родин різних форм сімейного виховання, в яких виховується 123 дитини, зокрема 61 дівчинка. Серед них були діти з патронатних родин та дитячих будинків сімейного типу. 37 таких родин поїхали на Волинь. Серед них і патронатна родина Галини із Золочева.
«Це була обов’язкова евакуація. Нам пропонували виїхати раніше, але було дуже страшно покидати «насиджене» місце, не знаючи, куди їдеш, що далі. Ще й шість дітей — де я з ними подінусь?».
Харківська обласна адміністрація організувала евакуацію сім’ї до Харкова. Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) разом із ГО «Партнерство “Кожній дитині”» допомагали їм під час переміщення до обласного центру, а згодом — на Волинь.
«Нас привезли в пункт розподілення і почали одразу оформлення допомоги — грошової і гуманітарної. Нам видали буквально все: харчування на кожного члена сім’ї, подушки, ковдри, поселили в гуртожиток. З нами працювали психологи», — розповідає опікунка про підтримку, надану ЮНІСЕФ та партнерами.
Волинь — дім?
На Волині родину поселили в санаторій. Галина пригадує, що спочатку ні вона, ні діти не хотіли таких змін: перебування далеко від дому їх лякало. Але коли родина побачила озеро поблизу санаторію — страхи відступили.
«В мене діти дуже активні. Вони як побачили воду, то покидали ще не розібрані сумки й одразу побігли купатися. Діти відпочили. Ми вдячні санаторію за те, що нас прийняли, вдячні волонтерам та психологам, які з нами працювали».
На початку липня жінку з дітьми перемістили в Луцьк, де партнер ЮНІСЕФ Центр соціальних послуг та реабілітації “Джерело” допоміг орендувати для них трикімнатну квартиру. За місяць родина встигла адаптуватися, прижитися, зробити квартиру схожою на дім. Одну кімнату облаштували для дівчат, у ній живуть Вероніка, Настя та Оля. В другій, трохи меншій — Геннадій та Єгор, а спальня з виходом на балкон — для Галини та найменшої Анютки.
Діти всі разом ходять на спортмайданчик неподалік будинку. Дівчата вже цікавляться секціями боксу в Луцьку, а хлопці шукають футбольний клуб, до якого можна було б приєднатися. Вони вже обирають школу, в яку підуть у вересні, і навіть встигли знайти у дворі нових друзів. Хочуть залишитися в Луцьку, досліджують його.
Галину ж майбутнє лякає.
«За грошову допомогу від ЮНІСЕФ я придбала дітям одяг, бо ми майже все залишили вдома. У селі ми звикли до інших умов, інших цін. Тут треба економити. Хвилююсь перед початком осені, навчання. Двоє дітей підуть у дев’ятий клас, ще двоє — в одинадцятий. Потрібні будуть канцелярія, якийсь ноутбук для навчання, теплий одяг», — говорить опікунка.
Соціальна підтримка
Від приїзду в Луцьк з сім’єю працює Марина Бурмишева — фахівчиня Управління соціальних служб. За її словами, Галина — чудова опікунка: відверта з дітьми, спілкується з ними, пояснює, що і чому відбувається. Галина також стежить за навчанням дітей, виконанням домашніх завдань. Тому діти попри два роки дистанційного навчання, мають пристойний рівень знань.
За словами Марини, питання влаштування у школу — одне з перших для внутрішньо переміщених сімей з дітьми. Тому що діти, які повертаються до очного навчання, швидше адаптуються на новому місці, у них з’являється коло спілкування, вони «перемикаються» на сьогодення. Згладжується травматизація від переїзду і пережитих подій.
За спостереженням фахівчині з соціальної роботи, сім’ї, які мають дітей під опікою або створили дитячий будинок сімейного типу, переживають вимушене переміщення важче, тому що розуміють, яку відповідальність несуть. Зрештою, вони отримують державні кошти і мають забезпечити мінімальні потреби дитини, в першу чергу — безпеку.
«Ми працюємо з такими сім’ями. В нашому управлінні є психологи, які надають допомогу опікунам, прийомним батькам і дітям. Все у найкращих інтересах дітей, тому що це насамперед їхня безпека, їхній спокій, їхній психологічний клімат в родині і зрештою їхнє майбутнє», — говорить Марина.
ЮНІСЕФ надає різні види гуманітарної підтримки (грошові виплати, гуманітарну допомогу, гігієнічні набори, підтримку в дорозі під час евакуації) для дітей та сімей, евакуйованих з найбільш постраждалих від війни районів Харківщини. Ця життєво важлива підтримка допомагає їм задовольнити нагальні потреби під час їхнього важкого переміщення.
Сімейні форми виховання, зокрема патронат, підтримується проєктом «Родина для кожної дитини: розвиток сімейного патронату». Цю ініціативу спільно впроваджують ЮНІСЕФ, Партнерство «Кожній дитині», Міністерство соціальної політики України, Національна соціальна сервісна служба України та Координаційний центр із розвитку сімейного виховання та догляду дітей за фінансової підтримки Європейського Союзу та Австрійської агенції розвитку (ADA).