Хмельницький — У тихому містечку Дружківка, що у Донецькій області, Євгенія вела спокійне життя. Маючи власну квартиру та працюючи кранівницею, Євгенія кидала виклик ґендерним стереотипам, як і її мати, яка працювала зварювальницею на тому ж місцевому машинобудівному заводі. Спокійне та розмірене життя Євгенії змінилося, коли війна Росії проти України наблизилася до її рідного міста.
Фото: МОМ/Анна Цибко
«Моє життя було спокійним. Я приходила з роботи, готувала, водила сина на дитячий майданчик. Улітку ми їздили на море або ходили по гриби у ліс. У нас було прекрасне життя. З 13 років я також співала у церковному хорі. Зараз мені не до співів», — розповідає Євгенія про своє життя у Дружківці до війни.
На початку 2022 року Дружківка стала обʼєктом постійних обстрілів. Євгенія боялася за безпеку і благополуччя свого маленького сина, зіткнувшись із жахливою реальністю вибухів в її колись спокійному та мирному місті: «Один із ракетних обстрілів поцілив прямо у нашу вулицю. Кілька будинків були повністю зруйновані, наче їх там ніколи і не було. Наш будинок уцілів, але той, що був навпроти, склався, наче картковий».
Страх перед наближенням бойових дій і можливістю блокади підштовхнуло її до непростого рішення — разом із сім’єю виїхати з рідного міста і шукати притулку деінде. За допомогою волонтерів та працівників заводу Євгенія залишила рідні вулиці Дружківки.
Фото: МОМ/Марина Орехова
«У мене дитина з особливими потребами і хвора мама, я зрозуміла, що повинна їх вивезти. Ми виїхали вранці, однією із зупинок евакуаційного поїзда був Краматорськ, буквально за кілька годин до того, як там стався обстріл залізничного вокзалу1. Як я вже пізніше дізналася, там загинув один з моїх колег із заводу. Його звали Толя».
Сім’я тоді не знала свого кінцевого пункту призначення, вони вирушили у невідомість і врешті-решт знайшли прихисток у колективному центрі для переміщених осіб у Шепетівці Хмельницької області. Тут Євгенія зараз ділить скромну кімнату із сином і матір’ю.
«Моя мама дуже хвора, у неї хворі легені. Вона захворіла через роботу на заводі. З кожним роком їй стає все гірше. А мій син має аутизм. Я не можу зараз працювати, бо доглядаю за ними обома», — розповідає Євгенія.
Піклуватися про два покоління сім’ї — поєднувати турботу про сина та догляд за хворою матір’ю виявилося непростим завданням для Євгенії. Проте, незважаючи на всі труднощі, її дух залишається незламним. Навіть у важкі часи Євгенія тримається за радісні моменти, які все ще дарує життя.
«Я дивлюся на життя позитивно. Завжди треба бути вдячною за те, що маєш. Навколо завжди є добрі люди, які допоможуть», — каже Євгенія.
У себе вдома Євгенія знаходила радість, підтримку та відчуття спільноти, співаючи у церковному хорі. Однак тепер вона говорить про це в минулому часі, адже церкву зруйнувала російська ракета:
«Балістична ракета влучила у дитячий садок на розі нашої вулиці, від нього залишився тільки пил. І нашу церкву зруйнувало, тріщини пішли до фундаменту, дах впав».
Відчуття втрати можна майже відчути на дотик, коли Євгенія розмірковує про зруйновану церкву, розірвані зв’язки в громаді, друзів і колег, які вже стали жертвами війни. Вона говорить про сум за домівкою, яка вже не може забезпечити почуття безпеки.
«Ми сумуємо за миром. Я сумую за своїми друзями, за тими, хто загинув. Мій троюрідний брат загинув під Бахмутом у березні минулого року. Я сумую за мирними часами, коли ми могли просто жити, будувати плани на майбутнє, мати надії, коли у нас все було добре».
Шлях Євгенії з Дружківки до Шепетівки є символом незліченних історій переміщення людей з різних регіонів України, охоплених війною. Поки світ спостерігає за затяжною гуманітарною кризою, Євгенія нагадує нам, що надія може вистояти навіть перед обличчям неймовірних випробувань.
МОМ підтримала колективний центр для переселенців, де мешкає Євгенія, встановивши бойлери, зробивши косметичний ремонт, встановивши нові душові кабіни, замінивши старі двері та вікна, а також надавши мешканцям набори гуманітарної допомоги. Підтримка направлена на зміцнення почуття стабільності та гідності у таких людей, як Євгенія, які долають труднощі, пов’язані з переміщенням. Допомога стала можливою завдяки Європейському Союзу та Агентству США з міжнародного розвитку.
Анна Цибко | Спеціалістка з комунікацій Представництва МОМ в Україні
- У квітні 2022 року російська ракета влучила у залізничний вокзал у Краматорську. Внаслідок удару загинули 63 людини (в тому числі 9 дітей). ↩︎