Не пенсіонери, а фрітаймери: бабусі з Івано-Франківська доводять, що пенсія – не вирок

08/12/2022

Івано-Франківський проект “Ба і Ді” – унікальний, подібного йому немає в Україні. Люди пенсійного віку об’єдналися в клуб, заснували соціальне підприємство і працюють із дітьми. Завдяки програмі Європейського Союзу після початку повномасштабної війни створили дитячий садок, щоби допомогти дітям з родин вимушених переселенців. Зараз продовжують діяльність із колегами з Маріуполя.

“Ба і Ді Клуб” у Франківську – це спільнота з 30 активних людей старшого віку. Вони пенсіонери, але називають себе фрітаймерами.

“Ба і Ді Клуб” – частина особистої історії його засновниці Галини Плотницької.

Галина Плотницька – з династії педагогів, вчителька за фахом. Головний стереотип, який подолала сама і допомагає долати бабусям і дідусям у клубі “Ба і Ді”, пов’язаний із пенсійним віком. Вихід на пенсію в українському суспільстві вважається межею активного життя. Це радянський спадок.

Прошита у свідомості кількох поколінь установка, що людині на пенсії належить відходити в тінь. Мовляв, життя завершене, далі – лиш доживати в колі сім’ї. Норма – це лавка біля під’їзду, серіали, кухня. Добре, якщо ще бавити онуків. Ніякого особистого життя. І більшість літніх людей досі з цим погоджуються”, – констатує Галина Плотницька.

“Молодість ми не повернемо, але можемо зберегти активність”

Галина теж потрапила в тенета цього стереотипу і пережила “пенсійну кризу”.

Пенсійна криза – це другий перехідний вік”, – сміється вона. І серйозно додає, що криза, пов’язана зі зміною звичного способу життя і прийняттям старіння, приблизно в 60 років накриває майже кожного.

У цей час стається якісний перехід – умовно, або вгору, або вниз. Людина або переглядає життя і укладає його по-новому, програмуючи свій розвиток на подальші роки, або приймає те, що їй накидають, здається і заходить у повільну деградацію. Коли я це зрозуміла, то почала шукати, як можна змінити те, що я деградую, – відверто розповідає Галина Плотницька. – Допомогло, що завжди багато читала. Доречно трапилася книжка Джо Диспенза “Розвивай свій мозок” і я від прочитаного відштовхнулася”.

Для себе пані Галина визначила тоді чотири кроки, які допомогли вийти на рівень розвитку. Вони виявилися універсальними, додає вона, тобто такими, що працюють для більшості літніх людей.

Перший крок: подбати про здоров’я тіла. “Молодість ми не повернемо, але можемо зберегти активність – для цього потрібні постійні фізичні навантаження”, – ділиться жінка.

Другий: подбати про економічну незалежність. “Це дуже важливо – не стати фінансовим тягарем для дітей і онуків. Тому треба продовжувати працювати. Не повний день, як раніше, бо це вже складно, а, скажімо, чотири години. Відкривається чимало можливостей, якщо спиратися на свій професійний досвід і таланти”, – зазначає Галина Плотницька.

Третій крок: не старіти головою. Для цього людина у віці має отримувати нові знання, вчитися новим навичкам. “Обов’язково займатися хенд-мейдом, – з досвіду радить пані Галина. – Дрібна моторика у дітей розвиває мозок, а у старших людей підтримує його життєдіяльність”.

І крок четвертий, який Галина Плотницька вважає обов’язковим для всіх, хто виходить на пенсію: соціальна активність. “Не зачинятися вдома, не обмежувати себе колом родини. Зустрічатися з однолітками та молоддю, мати спільне дозвілля. І насолоджуватися цими процесами. Старість неминуча, але я хочу щоби цей біологічний процес супроводжувала радість. Тому вирішила: живу далі в стилі “старіти із задоволенням”, – описує вона.

Те, що рішення було правильним, підтвердив всесвіт, посміхається Галина Плотницька. В той час ініціатива “Інша освіта” у Франківську запустила програму “Наново: Навчання після 45”. Програму позиціонували як таку, що започатковує діалог між різними поколіннями для вирішення проблем ейджизму та створює нові навчальні формати для людей старшого і похилого віку.

І от я в 60 років знову пішла вчитися. Думала, ну хоч вмітиму смартфоном на повну користуватися. А в результаті зробила сайт. Водночас у Франківську за фінансової підтримки Європейського Союзу проходив хакатон із соціального підприємництва, і я подалася. В процесі у мене сформувалося розуміння, чим я хочу зайнятися на пенсії. Так у 2019-му були створені громадська організація “Ба і Ді клуб” і соціальне підприємство “Ба і Ді Фрилансери”, – розповідає Галина Плотницька.

Чим зайнятися на пенсії

Старші люди зібралися в клуб для проведення дозвілля і потім створили підприємство, щоби забезпечити себе роботою й заробітком. Соціальне підприємство вдалося започаткувати завдяки гранту від компанії SELab Ukraine та Українського соціального венчурного фонду за фінансової підтримки ЄС.

Соціальне підприємство “Ба і Ді Фрилансери” влаштоване як агенція нянь. Його учасники надають послуги догляду за дітьми – забирають зі школи чи садка, гуляють, читають, малюють, ходять в кіно, роблять уроки. Якщо потрібно, готують і годують, допомагають батькам по дому. Є послуга “няня-онлайн”, коли з дітьми спілкуються по відео і в соцмережах.

Послуги “Ба і Ді” коштують дешевше, ніж у професійних агенціях. А підхід до роботи – “домашній”: старші люди стають друзями батькам і другими бабусями й дідусями своїм названим онукам.

Допомагає в цьому “Школа нянь”, яку відкрили для учасників клубу та інших охочих стати “фрилансерами”. Навчання – безкоштовне, з викладачами кафедри психології та дошкільної педагогіки Прикарпатського університету.

З часом до “Ба і Ді Фрилансерів” почали звертатися з проханнями подбати і про людей похилого віку. Тому зараз у переліку послуг соціального підприємства, окрім піклування про дітей, є ще й догляд за хворими, хатня робота, супровід компаньйонами. Фрітаймери возять до лікаря, купляють ліки та продукти.

Спочатку “фрилансерами” зголосилися чотири бабусі й один дідусь з клубу. Зараз стабільно працюють десять людей. Ще стільки ж приєднуються при потребі.

Працюючи, фрітаймери побачили взаємну вигоду в об’єднанні поколінь і відкрили в Івано-Франківську хаб “До Ба і Ді” – спільний простір для маленьких, дорослих і людей у віці. У Католицькому ліцеї орендували дві кімнати – одну для бабусь і батьків, іншу зробили дитячою. Дорослі приходили з дітьми до “Ба і Ді” на посиденьки та навчання, а в дитячій “фрилансерки” за символічну плату гляділи малечу.

Коли в середині березня Католицький ліцей прийняв близько сотні сімей із зони бойових дій, “Ба і Ді” на базі хабу створили дитячий садок. Галина Плотницька пригадує, як зверталася до франківських підприємців та знайомих із благодійних організацій по іграшки, спортінвентар, канцтовари.

А ще треба було знайти спосіб платити зарплату бабусям-вихователькам – це була головна проблема, – каже вона. – Тому вирішили шукати гранти. Написали всім знайомим і нам порадили програму “Соціальні підприємства на випадок надзвичайних ситуацій”. З її допомогою ми зробили повноцінний дитсадок для дітей вимушених переселенців з Католицького ліцею”.

Прийняли одразу 17 дітей від 2-х до 13-ти років. Пізніше приєдналися діти, з якими раніше займалися бабусі-”фрилансерки”, – на той час у місті не працювали дошкільні заклади.

Завдяки гранту ЄС ми зробили дуже багато, – каже пані Галина. – Змогли півроку платити бабусям-вихователькам. Можливість працювати й отримувати зарплату у перші місяці війни означала мати стійкість і надію. Тоді люди були у відчаї – більшість підприємств і майже всі малі бізнеси в місті припинили роботу”.

Для внутрішньо переміщених дорослих і дітей у дитсадку проводили майстер-класи з художниками та гончарами. Ходили в ляльковий театр, в кіно, на концерти. Вибиралися в походи, подорожували. Побували в Центрі реабілітації диких тварин Галицького національного природного парку. “Все це підживлювало дітей, побитих війною”, – передає відчуття Галина Плотницька.

Зі свого досвіду “Ба і Ді” вже знали, наскільки важливою для майбутніх першокласників є підготовка до школи. Тому спільно з освітнім простором “Невгамовні” зробили навчальний експрес-курс. “Це була альтернативна підготовка – з допомогою арт терапії в ігровій формі рахували й читали, розвивали дрібну моторику рук, мовлення, вміння налагоджувати стосунки”, – пригадує пані Галина.

“Діти спонукають ставати кращою”

Віра Хоменко, мама першокласниці Василіси, каже, що донечка швидко адаптувалася в класі, вчителі її хвалять. Дівчинка – одна з тих, хто ходив у садок і проходив курс підготовки до школи з “Ба і Ді”.

Василіса, її 10-річна сестра, мама і бабуся – з окупованої російськими військами Авдіївки, що на Донеччині. Бабуся з онуками живуть у Франківську, мама служить – вона військова кореспондентка. Розповідає, що у молодшої доньки непростий характер, вона важко переживала вимушений переїзд. Дитсадок “Ба і Ді” дуже допоміг родині призвичаїтися у Франківську і прийняти нове життя.

Вихователька Катерина Масник пригадує, що в неї із Василісоюсклалися в дитсадку особливі стосунки – дитина перевдягла виховательку з джинсів у сукні. “Одного разу я прийшла додому, критично оглянула свій гардероб і пішла купувати “платтюшка”, як казала дівчинка, – пригадує Катерина Масник. – І от наступного дня, побачивши мене у сукні, Василіса страшенно задоволеним голосом на весь садок проспівала: “Ооооо! Катерина Олександрівна сьогодні леді!

Пані Катерина каже, що саме стосунки з дітьми у “Ба і Ді” є для неї найбільшою цінністю, бо часто є особистими уроками. Діти спонукають ставати кращою.

Три місяці роботи з “Ба і Ді” змінили життя студентки Аліни Мицак, яка в садку допомагала вихователькам. Майбутня юристка вирішила відтермінувати роботу за фахом і далі працює з малечею – в одній із приватних дитячих кімнат Франківська.

Я відчула, як може бути добре з дітьми. Побачила, що старші люди – на одній хвилі з молоддю. Зрозуміла, що активність притаманна будь-якому віку, а жага до життя взагалі поза роками”, – каже Аліна.

«Клуб Ба і Ді» є одним із 13 грантоодержувачів Програми грантів швидкого реагування для соціальних підприємств УСВФ (Український соціальний венчурний фонд), спрямованої на підтримку соціальних підприємств у воєнний час. Фонд працює в рамках регіонального проекту „Collaborate for Impact – розвиток соціального підприємництва та соціальних інвестицій у країнах Східного партнерства“, що фінансується ЄС. Проект підтримує розвиток більш сприятливої екосистеми соціального підприємництва в країнах східного партнерства шляхом розширення співробітництва на регіональному та місцевому рівнях у сфері соціального підприємництва, просування соціальних інновацій та розробки нових бізнес-моделей для фінансування ОГС та цільових підприємств.

Після початку повномасштабного вторгнення підприємства в Україні, такі як «Ба і Ді Клаб» та інші, потребували допомоги з перетворенням, передислокацією чи придбанням додаткового обладнання для збільшення виробництва та вирішення нагальних соціальних проблем, де велику допомогу надала УСВФ.

Авторка: Наталія Кушніренко

Інформація на цьому сайті регулюється положенням про “Відмову від відповідальності” та захист персональних даних. © Європейський Союз,