Юрій Давиденко 2022 року вдруге розпочав життя з чистого аркуша. У 2014 році він переїхав до Маріуполя, покинувши окуповану Макіївку. А 2022-го йому з дружиною довелось вибиратися з окупації в Маріуполі. Створена в Маріуполі разом із друзями, теж ВПО з Донеччини, громадська організація «Заходи», продовжує допомагати внутрішньо переміщеним особам тепер уже на заході України. ГО «Заходи» відновлює та облаштовує занедбаний дитячий табір у Хмельницькій області, що стане місцем реабілітації для постраждалих від війни та внутрішньо переміщених осіб.
«Я двічі переселенець. Хто допоможе мені, окрім мене самого?»
Юрій Давиденко
Юрій Давиденко змалку поринув у таборування: дитиною він відвідував літні табори, а вже дорослим три з половиною роки працював вожатим в Маріуполі. Зараз він з командою ГО «Заходи» відновлює та облаштовує занедбаний дитячий табір на березі річки Збруч у Хмельницькій області.
«Перший літній табір був у Святогірську – мені тоді виповнилося сім років. Потім я їздив у санаторії, в Крим, до Маріуполя. Саме в Маріуполі мені подобалося найбільше, тому з дванадцяти років я їздив тільки туди. Для мене табір був відпочинком від домашньої роботи, саду і городу. Ти знайомишся з людьми, спілкуєшся, поринаєш у геть інше життя», – ділиться дитячими спогадами Юрій.
Завдяки підтримці ЄС і ПРООН команда ГО «Заходи» відремонтувала перший поверх та господарські приміщення в підвалі табору. Тут можна працювати, проводити різноманітні заходи і навіть жити протягом декількох місяців. В оновленому таборі є не лише сучасні меблі, а й надійне бомбосховище, генератор, опалювальні котли і супутниковий інтернет.
«Ти можеш допомогти собі, коли щось робиш для людей. Я двічі переселенець. Хто допоможе мені, окрім мене самого? Хто дасть мені житло або забезпечить місцем у реабілітаційному центрі, якщо я “з’їду з глузду”? Куди податися? Ми з командою робимо те, що необхідно нам усім», – каже Юрій.
Команда ГО «Заходи» докладає всіх зусиль, щоб колишній дитячий табір на Хмельниччині перетворився на комплексний реабілітаційний центр для внутрішньо переміщених осіб та постраждалих під час війни.
«Кожен хороший табір має гармонійно поєднувати цікавий проєкт і комфортну інфраструктуру. Зараз тут затишно. Є відчуття безпеки. Ніщо не може викликати у тебе додаткових страждань під час війни, це головне, – запевняє Юрій Давиденко. – Нам дуже потрібно реабілітувати людей – мирне населення, волонтерів, ветеранів. Однак розуміємо, що ми – не реабілітаційна організація. Проєкт буде реалізовувати команда професіоналів: психологи, реабілітологи. Ми спочатку налагодимо інфраструктуру, а потім будемо залучати фахівців».
Закінчивши Донецький обласний військовий ліцей з відзнакою, Юрій Давиденко готувався до конкурсу на посаду в місцевій виконавчій службі. Але часткова окупація Донецької області у 2014 році змусила його переїхати до Маріуполя. Юрій лагідно називає його «містом автобусів» і містом, де він знову відчув себе вдома. Саме там, у коридорі одного з маріупольських гуртожитків, він із друзями заснував громадську організацію.
«Ми довго думали, як назвати наше студентське об’єднання. Серед нас були представники усіх університетів, тому хотілося, щоб в одній короткій назві було відображено те, що нас об’єднує. Ми питали одне одного, що ж ми робили. І відповідь була одна: ми робили заходи», – ділиться спогадами голова громадської організації «Заходи» Юрій Давиденко.
Серед шести засновників ГО «Заходи» троє були внутрішньо переміщеними особами. Уже тоді команда займалась інтеграцією ВПО і допомагала тим, хто приїздив з інших місць.
Лише у 2019 році Юрію вперше за п’ять років вдалося потрапити у батьківський дім в Макіївці на Донеччині, де він провів перші роки життя.
«Це був мій останній шанс туди поїхати. До 2014 року я вважав Макіївку своїм домом. На двадцять першому році життя вирішив, що житиму в Україні, і попрощався з усім, що там лишилося», – розповідає Юрій.
«Окупанти казали нам, що Дніпро вже взяли»
Юрій Давиденко
Повномасштабне вторгнення застало родину Юрія в Маріуполі – він не хотів виїжджати. Окрім громадської діяльності, займався організацією свят і масштабних заходів, відкрив кав’ярню, підтримував розвиток стартапів. У 2020 році Юрій став депутатом Маріупольської міської ради.
«Я думаю, мені потрібно було все це пережити. Це мій дім, де в мене було дуже багато друзів, і майже всі вони виїхали. З одними спілкуємось, декому не хочеться писати. Це був мій дім, Маріуполь, був».
У середині березня Юрія з дружиною евакуювали з Маріуполя спочатку на декілька діб до Дніпра, а згодом – до Мукачева на Закарпатті.
«В окупованому Маріуполі ми жили у вакуумі, не знали, що відбувається. Окупанти казали нам, що Дніпро вже взяли. Ми покидали місто з думкою, що їхати потрібно кудись далі. І так опинились у Мукачеві», – згадує Юрій.
Уже в Мукачеві Юрій з іншими ВПО почав активно волонтерити і відправляти допомогу в Маріуполь. Одного разу їм вдалося передати ліки та їжу, але вже наступного – зв’язку з водієм «гуманітарки» і тридцятьма іншими волонтерами-водіями не було більш ніж півтора місяця. Відтоді Юрій втратив надію, що в нього вийде допомогти маріупольцям, які залишилися в місті.
Команда громадської організації «Заходи» відкрила своє представництво в Мукачеві, адже це – одне з найвіддаленіших міст від зони від бойових дій. Дехто також переїхав до Хмельницького.
«У Хмельницькому дуже багато маріупольців. Ми розповідали їм про хаб, про житло в Мукачеві. А вони запропонували і тут започаткувати щось схоже. Тож частина команди, яка вже була в Хмельницькому, відкрила власний хаб», – розповідає Юрій про роботу організації, яка тепер живе на два міста.
Голова громадської організації дуже пишається своєю командою, адже знає, що без злагодженої взаємодії таких вражаючих результатів досягти б не вдалося.
«Я дуже вдячний усім членам своєї команди, які дійсно працюють на результат. Без Петровича, Артура, Колі, Єгора, Галі – усього цього не було б. Так, я залучив кошти, звітую, перевіряю. Але саме команда реалізовує цей проєкт. Разом ми зможемо все», – запевняє Юрій Давиденко.
«Чимало людей хочуть відбудовувати Донецьк після деокупації»
Юрій Давиденко
Гуляючи територією табору, ми опиняємося на березі річки Збруч. Поряд кружляє рудий кіт, який, не вагаючись, стрибає Юрію на руки. Чоловік уже звично бавиться з хвостатим бешкетником і розповідає про свою сім’ю.
«У нашій родині є два коти, один із них теж рудий. Він – символ нашого подружнього життя. У мене, крім них, нікого немає», – зізнається Юрій.
Він упевнений, що після перемоги Україна стане одною з найкрутіших країн Європи.
«Я орієнтуюся на проєкти, які ми ведемо, а також знаю, над чим працюють деякі наші колеги. Це дійсно вражає», – запевняє голова ГО «Заходи».
Команда громадської організації планує навчати тих, хто хоче повернутись додому і долучитись до відновлення зруйнованих міст та громад. «Заходи» розробили програму з проєктного менеджменту, адвокації та комунікації.
«Це велика проблема для багатьох моїх знайомих, що мають прекрасні ідеї, але не вміють викласти їх на папері. Я бачу, що вони хочуть це зробити, але не можуть. Ми сідаємо, разом працюємо. А потім ця людина виграє грант і реалізовує проєкт», – ділиться досвідом Юрій.
Коли Донецьк буде звільнено від окупантів, Юрій мріє повернутися туди і відбудовувати інфраструктуру для громади.
«Чимало людей хочуть відбудовувати Донецьк після деокупації. Мене це неабияк здивувало. Я думав, що один такий, а виявилося, що багато моїх друзів також хочуть туди повернутися, – зізнається Юрій Давиденко. – У Донецьку в мене квартира залишилась, родичі. Хотілось би там пожити, бачити батька частіше, ніж раз на рік».
ГО «Заходи» є однією з організацій, що отримала підтримку в рамках програми «Реагування громадянського суспільства на потреби жінок і чоловіків, особливо тих, які проживають у важкодоступних місцях, і представників вразливих груп», яку підтримують ЄС та ПРООН в рамках перенаправлених коштів регіонального проєкту EU4Dialogue для вирішення найбільш нагальних потреб постраждалих від війни громад в Україні. Проєкт EU4Dialogue спрямований на сприяння побудові міцного фундаменту для миру шляхом створення кращих соціально-економічних умов і створення безпечних умов для постраждалих від війни громад.
Текст: Маргарита Лубкова
Фото: Артем Познанський
Зауваження: Стаття створена за фінансової підтримки Європейського Союзу та ПРООН у межах проєкту EU4Dialogue. Зміст статті не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу та ПРООН.