Museum for Change — це одеська громадська організація, яку заснувала Олександра Ковальчук. Нині Олександра є виконувачкою обов’язків директора в Одеському художньому музеї.
Спочатку Museum for Change створили, щоб осучаснювати музеї та допомагати їм у розвитку. Тепер головне завдання — врятувати колекції, підтримати людей і сподіватись, що музей не зруйнує російська ракета.
Про те, як працює організація, які зараз потреби у музейників та як допомагає світова спільнота — у розмові з Олександрою.
Як працює та кому допомагає Museum for change
Museum for Change — волонтерська організація, яку створили ще 2017 року троє людей — Інна Білоус, Гера Грудев та я. Нашим основним завданням було побудувати співпрацю між одеськими музеями, донорами та місцевою спільнотою.
Що змінилось у 2022 році? Ми й досі будуємо місток між донорами та спільнотами, але тепер поза межами України. І вже не для того, щоб розвивати музейні інституції, а щоб захистити музеї та людей, які в них працюють. Дуже допоміг попередній досвід: ми мали історію грантових проєктів, тож навели контакти з міжнародними організаціями, такими як ЮНЕСКО.
В організації, крім мене, шість працівників: грантова менеджерка, бухгалтерка, дві координаторки та комунікаційник. Щодо комунікацій, то потрібно розуміти, що нині евакуація та допомога — чутливі питання. Ми не можемо всього розповідати чи навіть публікувати фотографії. Щодо конкретних заходів для порятунку колекцій здебільшого ніхто з музейних працівників не коментує, і я вважаю, що це правильно. Про все будемо розповідати після перемоги.
Нині ми допомагаємо музеям Одеси та Одеської області. Щоб не залишити поза увагою навіть маленькі інституції, підтримуємо контакти з департаментом культури Одеської обласної адміністрації, який на зв’язку з усіма. До нас також звертаються музеї з Сумської та Чернігівської областей. Ми їх, звичайно, ставимо в пріоритет, адже вони зараз у зоні ризику постійно.
Наразі в Museum for Change підписано договорів на 612 тисяч євро. З цих коштів ми вже реалізували допомогу на 400 тисяч євро. Їх скерували у музеї, бібліотеки, будинки культури.
Про те, яка підтримка необхідна музеям сьогодні
Одеський художній музей був підготовлений до війни — ми мали необхідні для пакування матеріали, хоча цього, як потім виявилось, забракло для всієї колекції. Тож спочатку, коли мені запропонували податись на грант підтримки в надзвичайній ситуації від House of Europe, я подумала, що нам це не потрібно. А потім усвідомила, що ми багато чого не закупили. Наприклад, плити, щоб закривати вікна, якщо буде вибухова хвиля.
Згодом збагнула, що в інших музеях взагалі нічого немає. І для них все ще непросто встановлювати зв’язки з грантодавцями. Крім того, людям було складно емоційно. Я на той час уже виїхала з України, можливо, це дало мені фору, щоб зібратись, скласти бюджет, подати заявку. У нашому контракті було вказано, що допомога йде п’ятьом музеям, але насправді ми підтримали ще Національну наукову бібліотеку в Одесі.
Коли процес отримання гранту розпочався, музеї надіслали мені докладну інформацію про свої потреби. Але щоб усе закупити, гранту від House of Europe не вистачало. Потрібно було шукати ще можливості. Так почались перемовини з міжнародними організаціями.
На початку повномасштабного вторгнення в інституцій Одеси та Одеської області головним запитом була безпека. Пакування, протипожежні заходи, посилення охорони, підготовка до евакуації, якщо вона знадобиться — ми реагували саме на це. Але ще я намагалась додати хоча б маленьку фінансову підтримку для співробітників.
Про нерівність підтримки та важливість зберегти співробітників
У перші місяці у нас був пріоритет — зберегти колекції. Та важливо при цьому подбати про співробітників музеїв. Якщо у вас фізично не буде людей, які можуть це упакувати, перенести, завантажити, розвантажити, то яка різниця, скільки у вас пакувального матеріалу?
Проте відчувається певна нерівність між співробітниками українських музеїв, які виїхали до Європи, і тими, які залишилися.
За кордоном для українських музейників є велика кількість стипендій, програм, допомога від держав, які дали прихисток, можливість працевлаштуватись у місцевих закладах культури.
Українські ж музеї, які розташовані в небезпечних зонах, закриті, а співробітникам скорочують зарплати. Оскільки багато бізнесів зупинилося, місцеві бюджети не наповнюються, їм нізвідки давати кошти культурним інституціям. Відповідно, вони скорочують видатки.
Наприклад, зняли всі надбавки за напруженість у роботі, а це додаткові 50% зарплати, а також квартальні премії. Нині деякі музейники отримують менше за прожитковий мінімум і водночас несуть варту у своїх інституціях. Проте сьогодні ситуація потроху змінюється, починає з’являтись підтримка з боку міжнародних організацій для тих, хто залишився в країні.
Та, окрім труднощів із зарплатами, є інша проблема – відплив співробітників. Жінки виїздять за кордон, а чоловіків забирають на фронт. Думаю, ми маємо придумати механізм, за яким музейники отримували б під час війни зарплату у 500, 1000 євро, як їхні колеги за кордоном, щоб бути соціально захищеними та не ухвалювати рішення виїздити через економічну небезпеку.
Про міжнародну підтримку та співпрацю
Щодо фінансової допомоги з-за кордону, то ми є одними з головних партнерів ALIPH в Україні, близько 20% коштів, якими вони підтримують Україну, пройшли через нас. Функція Museum for Change дуже проста: оскільки ми розуміємо, якими мають бути бюджет, звіти, то беремо на себе оформлення документів і закупівлю. Наша координаторка Дар’я Д’якова при цьому спілкується з директорами музеїв та дізнається, що їм потрібно.
Обміни зі світовою музейною спільнотою — теж важливий досвід, який може здобути наша країна. Мені хочеться вірити, що 70–80% тих, хто зараз проходить стажування та працює за кордоном з культурної сфери, повернуться. Хоча я знаю двох людей, які вирішили залишатися на новому місці.
Нині в міжнародній пресі публікують багато текстів про українську культуру, мистецтво та музеї. Я спілкуюсь з американськими діячами, і їм справді все це цікаво та важливо. Вони починають не тільки розбиратись у тому, де в Україні які музеї, а й знайомитись через тексти з українськими музейниками та музейницями.
Обізнаність нашим ландшафтом зростає. Це щось позитивне, що можна знайти в наслідках війни. Зв’язки налагоджуються, іноземні музейники хочуть підтримати українських. Вони зазвичай не знають як, тому дуже добре, що за кордоном є наші культурні діячі. Ми можемо допомогти це організувати.
Ми підтримали Museum for Change в рамках нашої відповіді на війну. Щоб долучитися до нашої спільноти, обирайте конкурс у каталозі можливотей та подавайтеся.
Текст: Оксана Семенік