Родинні зв’язки: джерело сили у складні часи
19/04/2023
«Це був дивовижний і, безперечно, освіжаючий погляд, порівняно з роботами, на які ми звикли дивитися», – сказала кураторка й фотоконсультантка Аріанна Рінальдо, одна із членів журі фотоконкурсу EU NEIGHBOURS east – FOTOFESTIWAL, описуючи своє враження від фіналістів. Переможці були оголошені на церемонії нагородження у Тбілісі 31 березня. Професійні фотографи з шести країн Східного партнерства подавали фотопроєкти на тему «Родинні зв’язки». Результати вразили аудиторію.
«Я – приклад людини, яку врятувало мистецтво»
«Цей конкурс мав чудову мету – розповісти про сім’ю й родинні зв’язки в такий нелегкий час. Потрібно нагадувати людям, що Україна є частиною Європи, навіть якщо вона не є частиною Європейського Союзу. Україна є частиною культурної карти Європи і варто шукати ці зв’язки», – зазначила переможниця від України Марися М’яновська.
Її фотопроєкт «Ох, брате, де ж ти?» розповідає міську історію «втраченого покоління» 90-х у спальному районі Києва. Поштовхом стала втрата брата, який був одним із тих, хто сповідував девіз «Живи швидко, помри молодим». Але за ідеєю Марисі стоїть набагато більше.
«Я – приклад людини, яку врятувало мистецтво. В моїх батьків не було фінансових можливостей, щоб якось мені допомагати, але вони завжди підтримували мене своєю вірою в моє майбутнє. Щодо історії проєкту, то я думаю, що насправді я могла прожити життя свого брата, а він – моє. Моя велика мрія – відкрити художню школу на Троєщині – великому мікрорайоні Києва – яка була б безкоштовною. Дуже хотілося б, щоб діти, які іноді не бачать для себе іншого шляху, як повторити долю своїх батьків, дізналися, що мистецтво може змінити світ», – пояснила вона.
Ще одним прикладом роботи над особистою втратою та переосмисленням родини й навіть долі країни, є переможниця з Молдови Катерина Шошева та її фотопроєкт «Сім’я».
«Родинні зв’язки для мене дуже важливі, тому що я сприймала певні речі в житті як належне. Мій брат помер близько шести років тому. Я знайшла його архів фільмів. Він збирав його, коли був підлітком, і це, по суті, пам’ять про мене та моїх чотирьох братів, які росли в тій квартирі», – сказала фотографиня, яка спочатку не планувала починати процес самодослідження у вигляді фотопроєкту.
Але мистецтво перевернуло її життя з ніг на голову, тому після понад 10-ти років роботи менеджеркою вона вирішила, що прийшов час все змінити.
«Я просто спостерігала за моїми племінниками та племінницями, які росли в тій самій квартирі. Я спробувала поміркувати про стосунки між поколіннями і про те, як вони формують нас. Це важливо, адже моя сім’я зараз розкидана по всьому світу, а я остання, хто залишився в Молдові», – сказала Катерина.
Зовнішні чинники також змінили життя переможця з Білорусі – Паші Кричка. Судді конкурсу були вражені його поглядом на родинні зв’язки між білорусами, які були змушені виїхати через події 2020 року. До того він був комерційним фотографом, але тепер – документує реальність, з якою стикаються не лише білоруси, а й українці, які понад рік протистоять повномасштабному вторгненню Росії.
«У мене сім’я в Мінську, батьки там, але я не можу їх побачити, як би того не хотів. Мій батько хворий на рак, і якщо щось станеться, я не знаю, як його відвідати, адже мене можуть відразу затримати. Тому я хотів показати все суспільство й те, що з нами зараз відбувається, на прикладі коротких історій окремих людей», – зазначив він.
Паша в такому ж становищі, як і всі його співвітчизники, які виїхали з Білорусі й не можуть повернутися. Він фіксує цю реальність. «Я розумію, що це якимось чином допомагає мені знаходити силу, щоб продовжувати роботу, адже хтось повинен говорити про проблеми. Тому я справді пишаюся тим, що я білорус», – додав він.
«Не бійтеся висвітлювати соціальні теми»
Соціальні виклики та обставини стали визначальними у кар’єрі відомої фотографині з Вірменії Назіки Арменакян. Зазвичай її роботи – це фоторепортажі й документальні нариси, але на конкурс вона подала дуже особистий проєкт «Моя війна (фрагментний досвід)».
«Це не просто сімейна зйомка, а свого роду особиста. Я намагалася розкрити свої стосунки із сином Мікаелом, якого забрали на війну. Радію, що цю історію побачили, підхопили та відібрали», – пояснила вона.
Спочатку вона була настільки шокована змінами у власному житті, що думала, що ніколи більше не зможе фотографувати. Але цей виклик став для неї поштовхом до подолання страхів і продовження професійної роботи.
«Сімейні зв’язки дуже важливі для мене, тому що я стала дружиною і матір’ю дуже рано. Маю міцну сім’ю з чоловіком і двома синами, обох люблю. Я завжди фотографую чужі історії й у мене ніколи не виникало думки, що якось я зніму нас із сином», – зізналася вона.
Ідея конкурсу також полягала в тому, щоб ближче познайомитися з регіоном Східного партнерства. «Це була можливість поглянути на частину світу та світ фотографії, які щодня не побачиш, – зазначила одна із суддів Аріанна Рінальдо. – Більшість із нас у фотосфері дуже зосереджені на Західній Європі та Західному світі. У роботах, які ми мали змогу побачити, було різноманіття сюжетів і стилів. Було справді захоплююче побачити, як люди з цієї частини світу, зі Східної Європи, розуміють цьогорічну тему – родинні зв’язки».
Підтвердженням такого бачення є роботи переможців ще двох країн – Азербайджану та Грузії.
Наприклад, переможець з Азербайджану Орхан Азімов показав життя дітей у далекому селі Діго Астаринського району у своєму фотопроєкті «Віддалено від навчання». Він порушив одразу кілька соціальних питань: економічне й освітнє.
«Дітям доводиться ходити по кілька кілометрів, щоб навчатися у школах сусідніх сіл, які налічують 40-50 учнів. Я дуже зацікавився цим питанням і звернувся до місцевих жителів. Коли я відвідав це село й поділився фотографіями в соцмережах, це викликало резонанс. Через кілька місяців було вирішено побудувати в цьому селі школу модульного типу», – Орхан поділився, прикладом того, як мистецтво вирішує соціальні проблеми. Фактично з вересня 2023 року діти зможуть відвідувати місцеву школу, а не ходити горами до сусідніх сіл.
Орхан Азімов – активний користувач Інстаграму. Нещодавно він фотографував землетрус у Туреччині і твердо вірить у силу документальної фотографії.
«Я був у багатьох країнах і знімав багато різних подій. Я б радив своїм колегам не боятися висвітлювати таких речей. Адже ми, фотографи, повинні висвітлювати події й доносити їх до світової спільноти», – сказав він.
Переможниця із Грузії Натела Грігалашвілі працює переважно у віддалених регіонах країни. Її проєкт «Останні дні грузинських кочівників» розповідає про один з унікальних регіонів країни – гірську Аджарію.
«Назва цього проєкту трохи песимістична, але я все-таки вважаю, що можна зрозуміти обидві сторони – потроху життя кочівництва розвалюється, та водночас лише вони зберегли такий спадок станом на сьогодні. Вони переїжджають цілими сім’ями, перебувають у русі і в наш час», – пояснила вона.
Натела Грігалашвілі працювала фоторепортеркою й операторкою, а в 2016 році стала фотографинею-документалісткою.
«За допомогою камери я проводжу своєрідне дослідження про жителів регіонів. Глобалізація потихеньку все стирає, ми не можемо це зупинити, але камера має здатність зберігати історію сьогодення, яке змінюється на наших очах», – сказала вона.
Такий уважний та професійний погляд на регіон став відкриттям для журі, яке обирало переможців із понад 400 робіт.
«Повинна визнати, що я дуже вражена якістю поданих на конкурс робіт. Я помітила дві тенденції, якщо можна так сказати: одна – це політична й соціальна свідомість багатьох фотографів, а інша – рівень відданості зображенню регіону й роботі з місцевістю та громадою. Я вважаю це дуже цінним», – сказала представниця журі, фотографиня Кароліна Гембара.
З усіма фіналістами та їхніми роботами можна ознайомитися тут.