Підтримка українського громадянського суспільства під час триваючої агресії Росії

Геннадій Випинашко — український правозахисник, який понад два з половиною роки координував Програму захисту Освітнього дому прав людини в Чернігові, надаючи підтримку представникам громадянського суспільства, що постраждали від повномасштабної війни Росії проти України. У цьому інтерв’ю він розповідає про правозахисників і журналістів, свою мотивацію та ключові висновки зі свого досвіду.

Адаптація роботи із захисту після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну

З часу заснування у 2014 році Освітній дім прав людини в Чернігові (ОДПЛЧ) підтримує правозахисників і журналістів, які опинилися в зоні ризику, через Програму захисту. До 2020 року організація переважно працювала з правозахисниками з Азербайджану, Білорусі, Росії, Узбекистану та інших країн, де авторитарні режими переслідували активістів і змушували людей покидати свої домівки. Після жорсткого придушення громадянського суспільства в Білорусі після президентських виборів 2020 року ОДПЛЧ та його партнери надали екстрену допомогу понад 1 000 білоруським правозахисникам, журналістам та активістам, які були змушені виїхати зі своєї країни.

Однак із початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну у лютому 2022 року ОДПЛЧ адаптував свою діяльність до нових обставин, розширивши Програму захисту на українських правозахисників, журналістів, громадських активістів та їхні родини. З березня 2022 року по листопад 2024 року Програма підтримала понад 1 500 осіб.

«Головна мета Програми захисту — допомогти правозахисникам, журналістам і активістам у критичних ситуаціях, щоб вони могли продовжувати свою громадську діяльність. У деяких випадках це означало порятунок людських життів», — зазначає Геннадій.

Програма надає термінову допомогу у релокації, зокрема з прифронтових і окупованих Росією територій України, професійну підтримку через стажування та мікрогранти для правозахисних проєктів, а також психосоціальну реабілітацію та підтримку для відновлення і зміцнення стійкості активістів.

«На початку повномасштабного вторгнення ті, хто терміново евакуювався, часто не мали нічого», — згадує Геннадій. «Хаб ОДПЛЧ у Львові, закривав низку термінових потреб, там люди також могли залишитися на кілька днів, щоб визначитися з подальшими кроками».

Згодом, зі стабілізацією ситуації, Програма розширилася та включила підтримку компонент професійної підтримки, хоча високий попит на житло та підтримку медичних витрат залишався.

«Здоров’я — це окремий виклик: ситуація серйозно вплинула як на психологічний, так і фізичний стан кожного».

Термінова підтримка громадянського суспільства

Геннадій приєднався до команди Освітнього дому прав людини в Чернігові на початку лютого 2022 року як координатор програми професійної підтримки правозахисників, перейшовши з роботи в судовій системі України.

«Мої перші взаємодії з правозахисниками та активістами у вигнанні, на той час із Білорусі та Чечні, дуже надихали, ми намагалися допомогти їм встояти. Проте все змінилося з початком повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року, коли Чернігів опинився під обстрілами», – розповідає Геннадій.

«Команда ОДПЛЧ перемістилася у безпечніші місця, і наприкінці березня 2022 року ми почали обробляти заявки на екстрену допомогу», – розповідає він. «Команда працювала наді заявками по черзі, тому що їх було так багато. Частина команди зосередилася на документуванні воєнних злочинів, а я викликався координувати зусилля з надання термінової підтримки».

Геннадій зазначає, що ті, хто потребує підтримки, можуть бути «правозахисниками, волонтерами, громадськими активістами, журналістами, тими, хто займається адвокацією за звільнення цивільних з полону, або допомагає ВПО. Вони самі можуть бути ВПО, працювати у важкодоступних місцях, у зонах активних бойових дій, сірих зонах або територіях під постійними обстрілами. Вони можуть стикатися з різними ризиками, зокрема з полоном й тортурами».

Мотивація Геннадія є дуже особистою. «Я пам’ятаю, як важко було моїй сім’ї. Я згадую, як [під час облоги Чернігова] ми залишилися без електрики, без тепла, у підвалі, не знаючи, скільки це триватиме. Моя дружина тоді була вагітна. Я стояв у чергах по сім годин, щоб купити хліб, через авіаудари поблизу…»

«Ми знали, що були сформовані списки громадських активістів, включно з нашою командою, які були б під загрозою у випадку окупації, – це мотивувало мене допомагати тим, хто опинився у схожих ситуаціях».

«Я також розумів, як важко стати внутрішньо переміщеною особою (ВПО) після вимушеного переселення».

Для Геннадія робота з терміновою підтримкою завжди була особливо важливою, а допомога тим, чиї домівки були зруйновані або пошкоджені, й поготів.

«У серпні 2022 року російська ракета “Іскандер” влучила у гуртожиток навпроти будинку моєї сім’ї [в Харкові], повністю його зруйнувавши та вбивши людей. Моя бабуся дивом вціліла, вона нахилилася, коли уламки ракети розбили вікна, і, на щастя, не постраждала. Мій будинок зазнав значних пошкоджень».

Історії українського громадянського суспільства, що перебуває у зоні ризику

“Кожна справа по-своєму відгукується, і з часом у нас зібралося багато репрезентативних історій,” – каже Геннадій. “Кожного разу, коли ми отримуємо відгуки з вдячністю або новини про те, що хтось зміг продовжувати жити, працювати та займатися громадською активністю, це є дуже особливим для нашої команди.”

Один із таких прикладів – історія журналістки Марини Савченко, яка жила і працювала під час окупації в Херсоні, перш ніж втекти та отримати підтримку Програми. Марина зазначила, що ця допомога була надзвичайно важливою та дозволила їй “мати змогу нормально працювати після переїзду”.

Ще один приклад – підтримка Олени Цигіпи, активістки НГО «Цивільні в полоні» та проєкту «Будь ласка, звільніть пташок!», що займається боротьбою за звільнення цивільних заручників, включаючи її чоловіка, журналіста та політичного в’язня Сергія Цигіпу, якого в Росії засудили до 13 років ув’язнення за звинуваченням у шпигунстві.

«Олена зверталася до нас декілька разів і отримала підтримку через стажування, менторство та психологічну допомогу», — каже Геннадій Випинашко. «Вона сказала, що менторські сесії допомогли їй сформулювати та пропрацювати тривоги та надали техніки для самодопомоги та повернення в ‘тут і зараз’».

Серед мікропроєктів, підтриманих Програмою, виділяється історія переміщення газети «Ворскла». Офіс редакції газети, що працювала поблизу російського кордону, була серйозно пошкоджена на початку 2024 року. За підтримки ОДПЛЧ та Центру прав людини ZMINA команда змогла перевезти редакцію та відновити журналістську діяльність, надаючи важливу інформацію для вимушено переміщених осіб.

«Ця газета була єдиним джерелом інформації для багатьох у прикордонному регіоні, висвітлюючи процедури евакуації, пошук зниклих родичів, доступ до пенсій для внутрішньо переміщених осіб тощо, одночасно протидіючи російській пропаганді», — поділився Геннадій.

Редактор газети Олексій Пасюха зазначає, що підтримка була критично важливою: “Після того, як ми втратили наші приміщення, а частина обладнання була знищена ворожими обстрілами, і ми зіткнулися з втратою передплатників та рекламодавців під час евакуації, ми були невпевнені у відновленні роботи. Цей проєкт став рятівним колом, що дозволив нам продовжувати працювати, публікувати матеріали… і мав значний вплив на життя ВПО, надаючи важливу інформацію.”

Прийняття складних рішень через зростання попиту на підтримку

“На жаль, було багато складних рішень через обмеження критеріїв чи фінансування,” визнає Геннадій. “У жовтні ми отримали заявки від громадської організації з Покровська, що працює в зоні активних бойових дій. Вони надають різні види підтримки, зокрема консультації, евакуацію та гуманітарну допомогу постраждалим. Через критерії програми ми змогли підтримати лише три з семи заявок, враховуючи такі фактори, як близькість до зон бойових дій, рівень ризику для життя та можливість продовження громадської діяльності.”

“Коли людина втратила все і не знає, що буде далі, їй необхідна тверда опора.”

“Але ми не залишаємо людей без надії. У таких випадках ми намагаємося перенаправити їх до організацій, які можуть допомогти. Наприклад, для евакуації волонтера з Бахмута – міста, яке більше не існує – ми звернулися до колег зі Схід SOS. Нещодавно ми також отримали запит на тимчасову евакуацію за кордон, щоб людина змогла змінити обстановку і відновитися емоційно. Ми перенаправили цей запит до Front Line Defenders, і я дуже вдячний за їхню роботу та мікрофінансування, яке також допомагає громадянському суспільству в Україні.”

Геннадій Випинашко зазначає зростання попиту на підтримку: “Я вважаю, що найбільший фактор, що впливає на кількість запитів на підтримку, це лінія фронту. Чим більша лінія фронту, чим більше територій захоплено і більше обстрілів, тим більше людей звертаються за допомогою.”

Підвищення кількості заявок часто збігається з ракетними ударами або різкими наступами ворожих військ поблизу територій, де працюють правозахисники або журналісти. “Такі події змушують їх приймати складні рішення – чи продовжувати свою роботу в таких умовах, залишатися чи виїхати, що призводить до різноманітних запитів на підтримку.”

З вересня по середину листопада 2024 року Програма отримала понад 70 заявок на термінову підтримку, пов’язану з безпекою. “На жаль, фінансування вистачило лише на покриття 43 з цих заявок,” зауважує Геннадій.

Розбудова стійкості та спроможності

Така робота може бути емоційно виснажливою, впливаючи на психологічний стан команди та, відповідно, на ефективність надання підтримки тим, хто її потребує.

Геннадій підкреслює важливість психосоціальної реабілітації, самосвідомості та підтримки в команді для тих, хто надає допомогу іншим: “Робити перерви – це необхідність, потрібно мати час, щоб видихнути та розслабитись. Адже як я можу допомогти іншим, якщо не можу подбати про себе?” – запитує він.

Ретрити відновлення, організовані Tbilisi Shelter City, Чеською гуманітарною організацією “Людина в біді” і центром АХАЛАР за останні два з половиною роки, були дуже цінними. “Кожен із цих ретритів був важливим для відновлення балансу, який часто руйнується між життям та роботою, особливо коли робочі години ненормовані. Під час таких заходів можна ділитися своїм досвідом і навчатися від інших щодо роботи в критичних ситуаціях.”

“Я намагаюся зосередитися на самоспостереженні, працюючи з бенефіціарами: звертаючи увагу на те, які емоції виникають, що я відчуваю в цей момент, чи можу я справді підтримати людину тут і зараз, чи потрібно мені зробити паузу або просто залишатися мовчазним та бути присутнім для тих, хто цього потребує. Такий підхід приносить користь не лише людині, а й тобі самому.”

Завершуючи впровадження проєкту ESU / програми “Стійкість”, що була частиною Програми захисту, Геннадій та його колега отримали підтримку через сеанси терапії. “Було важливо обробити та “законтейнерувати” всю інформацію, отриману від тих, кому ми надавали підтримку, щоб вона не стала руйнівною для нас самих.”

Геннадій також взяв участь у курсі англійської мови для правозахисників з Мережі домів прав людини, що було підтримано в рамках ESU.

“Я вже бачу різницю та зростання у своїй здатності виражати себе так, щоб колеги не лише з регіону, де я працюю, а й на міжнародному рівні могли мене зрозуміти, і я міг зрозуміти їх.”

Геннадій зазначає, що міжнародна підтримка та обмін досвідом є надзвичайно важливими для роботи із захисту громадянського суспільства. Співпраця з колегами з Фонду домів прав людини та Мережі домів прав людини часто допомагала знайти найкращий спосіб реагування на ситуації, відкриваючи нові перспективи.

“Одним із найяскравіших моментів для мене була участь у міжнародних поїздках, де ми могли продемонструвати результати нашої роботи та обмінятися досвідом з колегами під час Зустрічі Мережі та Семінару із захисту у Варшаві у 2023 році, а також фінальної зустрічі партнерів проєкту ESU у Ліоні у 2024 році. Відчуття солідарності та підтримки Програми захисту з боку міжнародної спільноти надихнуло мене та дало нові сили після повернення”, — поділився він.

Надія на майбутнє

Геннадій наголошує на важливості підтримки та залучення: «Правозахисники та активісти не повинні залишатися наодинці. Я хочу, щоб вони знали: вони можуть звернутися по допомогу. Закликаю всіх, хто опинився в подібних ситуаціях: якщо вам погано, якщо вас переповнюють тривожні думки, якщо ви сумніваєтеся в собі чи почуваєтеся розгублено — будь ласка, звертайтеся по допомогу. Ми живемо в розвиненому суспільстві, де є люди, які зрозуміють і готові допомогти».

Говорячи про Програму захисту, він зазначає: “У такі складні та невизначені часи дуже важливо мати хоча б якусь стабільність щось, на що можна опертися. Такі програми не можуть повністю усунути ризики та виклики — це зараз неможливо, — але вони безперечно допомагають уникнути колапсу”.

“У зворотному зв’язку від бенефіціарів [Програми захисту] на питання, чи змогли вони продовжити свою громадську діяльність після отримання підтримки, понад 90% відповідають ствердно. Це змушує задуматися — скільки людей не змогли б продовжити без такої допомоги або якби вона була менш комплексною? Думаю, таких було б не більше 30%”.

“Фінансування таких програм надзвичайно важливе”, — підсумовує він. “Вони часто задовольняють нагальні потреби постраждалих представників громадянського суспільства. Якщо такі люди мають сили змінювати світ навколо себе — зміни можливі. А без них, про які зміни можна говорити”?

Програма Захисту Освітнього дому прав людини в Чернігові імплементується за підтримки Фонду домів прав людини. З червня 2022 року по листопад 2024, ця підтримка відбулася в рамках проєкту ESU / програмі “Стійкість”, що реалізується Фондом домів прав людини у консорціумі громадських організацій на чолі з ERIM, у партнерстві з Фондом Східна Європа, Домом прав людини у Тбілісі, Білоруським домом прав людини імені Бориса Звозскова та Чорноморським фондом регіонального співробітництва за фінансової підтримки Європейського Союзу.

Ця історія адаптована з матеріалу, спочатку опублікованого Human Rights House Foundation