У 2022 році вторгнення Росії розділило життя багатьох українських міст на «до» та «після». Бердянськ є одним із них. Тихий і затишний курорт на узбережжі Азовського моря зі 115-тисячним населенням було захоплено російськими військами на третій день повномасштабної війни. У наступні кілька місяців майже половина мешканців міста втекла від життя під російською окупацією, залишивши свої домівки, роботу, родинні зв’язки та громаду. Громадська організація «Час Є» спрямована на збереження дорогоцінного людського капіталу Бердянська. Завдяки підтримці Європейського Союзу вона змогла зберегти єдність членів громади, незважаючи на те, наскільки далеко вони були переміщені, та допомогла їм подолати їхній болісний досвід.
«Моя сім’я жила під російською окупацією впродовж чотирьох місяців, – розповідає 38-річна Світлана, вихователька дитячого садка з Бердянська. – На роботі ми готували їжу для жителів Маріуполя, але потім російські військові заборонили нам продовжувати це робити. Директорка нашого дитсадка перейшла на бік окупантів, забравши мою особову справу. Вона знала, що я підтримую Україну. Ми боялися ходити по вулиці, щоб нас не схопили російські військові. 13 червня ми вчотирьох – я, мій чоловік та двоє дітей – вирушили до Запоріжжя, а пізніше я з дітьми переїхала до Польщі».
Інша жінка, 36-річна Даша, згадує: «Моя свекруха, літня жінка, жила в селі приблизно за 100 кілометрів від Бердянська. На другий день війни ми з донькою та чоловіком поїхали в село, щоб її забрати. Там чеченські солдати заходили в кожен будинок, грабували його та тримали під контролем мешканців. Вони також зайшли і в наш будинок, погрожуючи зброєю. Моя десятирічна донька сказала мені: «Я не хочу померти». І саме тоді я ухвалила рішення. Через кілька днів ми вирушили в довгу подорож до підконтрольних Україні територій. Мій чоловік залишився воювати, а ми з донькою поїхали до Польщі, а пізніше – до Австрії».
Сотні тисяч людей – таких як Світлана й Даша – покинули окуповані регіони України після початку повномасштабної війни. Однак, на відміну від інших біженців, жінки підтримують тісні зв’язки із сотнями інших мешканців свого рідного міста. «Ми всі відчуваємо спільний біль. Люди, які не пережили окупації, не відчувають цього болю, вони не можуть його зрозуміти, – розповідає 27-річна Дарина, депутатка Бердянської міської ради. – Мова йде саме про Бердянську громаду. Я втекла від окупації до Павлограда у Дніпропетровській області, і для мене зустріч із кимось із Бердянська є дуже особливою».
Місцева громадська організація «Час Є» зрозуміла важливість збереження людського капіталу Бердянської громади, життєво важливого для відновлення міста після деокупації. Крім цього, організація прагнула продовжити плідну роботу з мешканцями міста, розпочату ще до війни. Засноване у 2015 році антикафе «Час Є» швидко перетворилося на один із улюблених соціальних просторів жителів Бердянська, що поєднував заходи соціального підприємництва, такі як дитячі дні народження, творчі майстер-класи чи лекції, та некомерційні події – екологічні ініціативи, роботу із сиротами, літературні читання тощо. «Антикафе сформувало нашу першу ініціативну групу, яка реалізовувала різноманітні ініціативи. Таким чином, у 2020 році ми зареєстрували громадську організацію під такою ж назвою», – пояснює Кирило Пеліванов, керівник організації.
«Після проголошення незалежності України Бердянськ, як і інші міста країни, мав проєвропейські настрої. Після окупації відчуття свободи, поваги до особистості, цінності гуманізму – все це було знищено. Росіяни навмисно знищують будь-які європейські риси українських міст».
Ще сідаючи в евакуаційний автобус до Львова, Кирило та його дружина Ксенія вже мали чіткий намір зберегти Бердянську громаду, що формувалася роками, незалежно від того, наскільки далеко її члени були розкидані. Ідеї Ксенії отримали фінансову підтримку від Європейського фонду за демократію, і у 2022 році громадська організація запустила новий проєкт – «Ми – Бердянськ». «Основна ідея проєкту – зберегти та створити нові соціальні зв’язки між людьми, які вважають себе членами Бердянської громади, – пояснює Ксенія. – Мова йде про внутрішньо переміщених осіб, біженців, що опинилися в інших країнах, а також про тих, хто залишився в Бердянську».
Було організовано два блоки заходів: психологічну підтримку і творчі практики. 290 індивідуальних онлайн-консультацій та 64 групові онлайн-зустрічі із психологом допомогли сотням учасників подолати та пережити кризові ситуації, спричинені війною, подарувавши надію й мотивацію рухатися далі. Під час сесій ділилися своїм болісним досвідом жінки, чиїх рідних тримали як заручників російські військові, та люди, які пережили російський полон і тортури. На групових зустрічах обговорювалися багато спільних викликів і страхів, такі як ризики під час ракетного обстрілу, втрата дому, розрив родинних і соціальних зв’язків. Людям зі схожим життєвим досвідом було легше зрозуміти одне одного, відкриватися та приймати поради, що робило групи психологічної підтримки особливо корисними. Дарина згадує: «Я зверталася по психологічну допомогу кілька разів. У моє місто влучила потужна ракета, від вибуху в моєму будинку вибило вікна. Із цим було важко впоратися. Під час психологічних зустрічей ми аналізували ці моменти та шукали шляхи подолання тривожності».
У межах другого блоку було запропоновано творчу підтримку для членів Бердянської громади: їх залучали до малювання, ментального мапування, написання прози й віршів, створення плакатів і навіть документального театру. Загалом 47 групових зустрічей (23 у форматі онлайн і 24 у форматі офлайн) зібрали разом понад 200 унікальних учасників. «Я брала участь у майстер-класах із малювання, розповідає Даша. – Спочатку я відчувала відчай, тому що не хотіла згадувати травматичні спогади про своє місто: ракети, людей, що біжать і купують ліки та їжу, людей із жахом в їхніх очах, похмурий і вітряний лютневий день… Однак у процесі малювання я почала почувати себе краще. Я згадала, що у мене були також і хороші спогади: моє перше побачення, прогулянка по пляжу, танці в парку… Я діставала їх один за одним, і вони замінювали негативні спогади, зафіксовані в моїй пам’яті. Я зрозуміла, наскільки сильно я люблю своє місто. Ці моменти надихають мене жити з надією, що одного дня ми зможемо повернутися».
Результати творчої майстерні – малюнки, плакати, об’єкти та записи, створені учасниками – виявилися корисними не лише для самотерапії. Вони також стали багатим і цікавим ресурсом для ознайомлення з Бердянськом. Таким чином, в липні та серпні 2023 року громадська організація «Час Є» організувала виставку під назвою «З кожною моєю згадкою про дім його стіни стають міцнішими» у Львові в Міському палаці культури. Понад 400 відвідувачів мали можливість побачити Бердянськ на фотографіях і малюнках, доторкнутися до піску його пляжів та почути історії «Моє 24 лютого», розказані мешканцями Бердянська.
Успіх львівської виставки стимулював створення численних поп-ап виставок, організованих членами громади в інших містах для продовження діалогу та інформування про тимчасово окуповані українські міста. З листопада 2023 року до червня 2024 року 20 поп-ап виставок у 14 містах України, у норвезькому Сарпсборзі та австрійському Гінтербрюлі прийняли близько 5 тисяч відвідувачів. Також планується провести подібні заходи в Болгарії та Нідерландах.
«Такі ініціативи є важливими для України та її народу, – переконана Дарина. – Завдяки проєкту вдалося об’єднати людей у такий важкий час. Незважаючи на те, що ми поки не можемо повернутися до рідного міста, громадська організація «Час Є» змогла створити відчуття дому. Було б чудово, якби кожне місто мало таку громаду, як наша».
«Залучення громадськості та волонтерські ініціативи набувають особливого значення під час війни, – підсумовує Кирило, керівник громадської організації. – Сьогодні ми спостерігаємо, як громадянські мережі допомагають українцям вирішувати проблеми, які держава не може вирішити так само швидко та ефективно. Будь-який воєнний конфлікт підриває демократичні основи, і наше завдання – завдання організацій громадянського суспільства – надати відчутну підтримку державним установам для збереження демократичних активів українського суспільства».
Цю ініціативу громадської організації «Час Є» було реалізовано за фінансової підтримки Європейського Союзу через Європейський фонд за демократію.
Авторка: Вольга Прохарава