Оскільки війна Росії проти України триває, стійкість постраждалих випробовується щодня. Психологічні наслідки для українців є значними: широко поширені повідомлення про психічні травми, тривожність та розлади, пов’язані зі стресом. Українські громадські організації мобілізувалися, щоб надавати підтримку тим, кому вона необхідна, хоч часто самі потребують допомоги.
Елізабет Нг Лангдаль – виконавча директорка Mental Health and Human Rights Info (MHHRI), організації-учасниці Дому прав людини Осло. Вона співпрацює з міжнародними проєктами, пов’язаними з підвищенням обізнаності щодо психічного здоров’я людей у зонах війни та конфлікту. Елізабет зазначає, що співробітники організацій громадянського суспільства (ОГС) особливо вразливі до вигорання.
«Якщо члени команди переживають вигорання через надмірне робоче навантаження та високі очікування, це не лише впливає на їхню індивідуальну ефективність, але й ставить під загрозу загальну стійкість і вплив організації, – пояснює вона. – В ОГС робоче навантаження часто переходить до інших членів команди, що призводить до ланцюгової реакції, яка послаблює спроможність організації надавати послуги її бенефіціарам. Тому важливість благополуччя для організацій громадянського суспільства неможливо переоцінити».
Елізабет зазначає, що безпрецедентні кризи в регіоні створюють унікальні виклики для організацій громадянського суспільства. «Наприклад, організаціям може знадобитися перерозподіл ресурсів у відповідь на конфлікт або корегування зусиль з адвокації для протидії антидемократичним тенденціям. Крім цього, виснаження та втома, які відчуває громадянське суспільство в Україні, в поєднанні з обмеженими ресурсами, виділеними на благополуччя, підкреслюють нагальну потребу в підтримці людей, що постраждали від цих криз».
Вікторія Солоніцина, координаторка проєктів та співзасновниця центру «АХАЛАР», організації-учасниці Освітнього дому прав людини в Чернігові, працює з українськими «хелперами» (помічниками) – громадськими активістами, правозахисниками й волонтерами. Вікторія каже, що високий попит на підтримку благополуччя серед українських ОГС свідчить про прямий зв’язок між психічним здоров’ям та правами людини.
Вона зазначає, що триваюча війна в Україні не лише становить фізичну загрозу, але й має серйозний вплив на психічне благополуччя та психосоціальний аспект життя людини. «Психічні розлади та проблеми із психічним здоров’ям не лише негативно впливають на продуктивність і благополуччя людини – вони також мають негативний вплив на її близьких, громаду та життя суспільства в цілому».
За даними соціологічного дослідження щодо організацій громадянського суспільства, проведеного за запитом Фонду Східна Європа у 2023 році, українські організації внесли емоційне вигорання до трійки основних внутрішніх проблем і викликів, з якими стикаються організації, разом із браком коштів та слабкою фізичною інфраструктурою.
Ольга Скрипник, голова правління Кримської правозахисної групи та внутрішньо переміщена особа, в нещодавньому інтерв’ю із кримськими правозахисниками зазначила: «Ми працюємо не вісім годин на добу, а цілодобово. І така робота триває вже десять років. А з 2022 року організації в Україні, в тому числі й наша, зіткнулися з новим викликом. Це питання фізичного виживання…».
Людмила Янкіна, керівниця стратегічного напряму захисту громадських активістів та правозахисників Центру прав людини ZMINA, також поділилася думками щодо вигорання серед українського громадянського суспільства.
«Так виглядає реальність для багатьох правозахисників, у тому числі для мене. Переживши ніч ракетних обстрілів, вони все одно починають свій робочий день о 8 ранку… У моїй роботі, крім переживання суто емоційної реакції під час ракетної атаки та первинного страху, що мене можуть вбити, я одразу починаю хвилюватися про те, чи хтось із моїх підопічних постраждав від атаки, чи були прямі влучення і чи ці люди в безпеці».
«Я не можу собі дозволити хворіти, тому що запити продовжують надходити, що призводить до хронічної втоми. Колеги дуже хворіють – переживають сильне вигорання, оскільки накопичений стрес нікуди не зникає. Це перетворюється на складні депресивні стани, коли емоційно ви погано почуваєтесь, але змінити цього не можете, бо, зрештою, маєте обов’язки».
«Мені запропонували місячну програму ретриту за кордоном, але сказали, що я не зможу працювати протягом цього часу. Я розумію, що це просто нереально, враховуючи обсяг роботи, через що програма є недоступною для мене… Я – як дитина, яка дивиться на цукерку у вітрині магазину: ти хочеш її, ти бачиш її, але не можеш її з‘їсти».
Фонд Домів прав людини співпрацює з кількома Домами прав людини протягом понад десяти років, щоб допомогти правозахисникам у Східній Європі та на Кавказі, які перебувають у групі ризику, через Програму захисту мережі. Крім цього, впродовж 2022-2024 років Фонд впроваджує проєкт «Невідкладна підтримка України» (ESU) спільно з коаліцією партнерів під керівництвом ERIM та за фінансової підтримки ЄС. Цей проєкт спрямований на посилення стійкості й ефективності постраждалих від війни організацій громадянського суспільства та незалежних ЗМІ.
Протягом 2023 року понад 500 правозахисників і членів їхніх сімей отримали підтримку від Фонду і Домів прав людини, в тому числі в межах проєкту ESU. Крім екстреної підтримки з евакуацією, переміщенням, наданням медичних засобів, закупівлею техніки, посиленням цифрового захисту й безпеки, вдалося надати психосоціальну підтримку та забезпечити можливості для покращення благополуччя для представників українського громадянського суспільства.
(Human Rights House Тбілісі, Грузія)
Правозахисниця та журналістка Ірина Виртосу стала бенефіціаркою проєкту ESU в межах Програми психосоціальної реабілітації, що впроваджується Освітнім домом прав людини в Чернігові. Ця програма спрямована на підвищення розуміння травм громадських активістів, правозахисників і журналістів, які працюють з людьми, що пережили насильство та війну. Ірина Виртосу розмірковує про недостатню самосвідомість, коли мова йде про турботу про себе і благополуччя та розповідає, як програма допомогла їй відновитись і продовжити правозахисну діяльність, а також вдосконалити її професійні навички.
«Я навчилася фіксувати свій стан. Наприклад, я тепер точно знаю, що мені потрібно добре спати, бо вночі тривожність підвищується… Я часто працюю з людьми, які трошки молодші від мене. У них горять очі, завжди купа ідей. І я завжди ставлю їм такі прості базові запитання: ви поїли сьогодні? Ви поспали? Де ви візьмете час і сили на цю ідею? Я можу ділитися з ними своїм досвідом та знаннями, своїми контактами та ресурсами, але це ще не все. Я хочу, щоб вони в цьому драйві не забували про себе».
У 2023 році команда Дому прав людини Крим, що працює в Києві, отримала організаційну підтримку для покращення благополуччя. Андрій Зубарєв, директор Дому прав людини Крим, зазначив, що командний ретрит став можливістю для колег, які працюють зазвичай віддалено, зустрітися разом і познайомитися один з одним на глибшому рівні. Він вважає, що під час планування програми з покращення благополуччя важливо враховувати індивідуальні потреби учасників.
«У деяких випадках програма заходів із покращення благополуччя повинна враховувати хронічну нестачу сну учасників, щоденне перевантаження соціальними взаємодіями, а у випадку віддаленого ретриту – необхідність взяти із собою членів родини та домашніх тварин. Це дозволить учасникам не хвилюватися про своїх близьких, які залишилися в містах із ризиком ракетних атак, і, отже, якісно відновитися».
Ірина Гудим, бухгалтер Кримської правозахисної групи, організації-учасниці Дому прав людини Крим, разом зі своєю сім’єю взяла участь в організаційному ретриті з покращення благополуччя, організованому за підтримки Міністерства закордонних справ Норвегії. Ретрит відбувся в гірській частині західної України у грудні 2023 року, і, за її словами, став одним із перших разів із лютого 2022 року, коли вона «відчувала себе в безпеці та щасливою».
На початку повномасштабного вторгнення Ірина опинилася в Ірпені, що знаходився під обстрілами, разом зі своїм чоловіком та дворічними близнюками. «Спроба втечі, ризикуючи життям своєї родини, своїх дітей, стала найважчим рішенням у моєму житті. Напередодні людей, що намагалися втекти через міст, розстріляли. Але я знала, що станеться зі мною та моєю родиною, якщо ми залишимось і потрапимо в полон до окупантів, зважаючи на характер організації, в якій я працювала».
«Раніше я була оптимісткою. Однак зважаючи на те, через що ми із сім’єю пройшли і все ще проходимо через війну, я не можу насолоджуватися життям на 100%, я не можу повністю розслабитися».
«За ці два роки у нас не було справжньої відпустки – правозахисні організації працюють безперервно, робота завжди є. Ретрит із покращення благополуччя підтримав мене, тому що ми мали можливість якісно провести трохи часу з родиною та колегами в безпечнішому місці, і нам вдалося відволіктися. Там не було повітряних тривог, атмосфера була іншою, ми могли спокійно насолодитися сонячним світлом, від чого вже відвикли», – підсумувала Ірина Гудим.
За словами Елізабет Нг Лангдаль, MHHRI зіткнулася з тривожною тенденцією у сфері благополуччя правозахисників. «Помітно збільшилася кількість запитів від організацій щодо усунення наслідків професійної діяльності для психічного здоров’я правозахисників… Ми просуваємо різні форми підтримки, такі як психоосвітня діяльність, індивідуальна та групова психологічна допомога, практичні семінари, ретрити й реабілітаційні заходи. Попит значно перевищує поточні спроможності».
З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Вікторія Солоніцина спостерігає різке зростання потреби в підтримці психічного здоров’я для громадянського суспільства, а також для населення в цілому: «З лютого 2022 року мільйони українців стали переміщеними особами, багато з яких були змушені виїхати з України, багато хто тепер воює, тисячі загинули або були поранені, багато міст і сіл зрівняно із землею. За всіма цими подіями стоять громадяни, які потребують психологічної, юридичної, гуманітарної та іншої допомоги, і українські громадські активісти, правозахисники й волонтери поспішають її надати. Така робота є виснажливою, особливо під час війни… Ось чому так важливо підтримувати їх і впроваджувати культуру покращення благополуччя в організаціях громадянського суспільства».
«Громадські організації відіграють провідну роль у захисті прав людини та потреб населення, що постраждало від війни, і їхнє благополуччя має безпосередній вплив на стійкість країни та її майбутній сталий розвиток… Ми віримо, що підтримка благополуччя громадянського суспільства – це внесок у вільний і демократичний світ», – підсумувала Вікторія Солоніцина.
Оригінальна стаття опублікована Фондом домів прав людини