Одяг, фото і незвичайний театр: креативні проєкти у часи війни

Навіть повномасштабна війна не може зупинити розвиток українських креативних індустрій, які продовжують створювати неймовірні проєкти. Creative Business Survival Kit — це невідкладна допомога креативним ініціативам. У складі програми пройшло два місяці особистих консультацій з бізнес-експертами з України та ЄС, а понад 30 учасників цьогоріч отримали по 1000 євро, щоб перетворити плани на дії. Розповідаємо про те, як три з них розвиваються попри всі труднощі.

«Фотозавод»

Я фотографую зі старших класів школи — починав із простого фотоапарата з чорно-білим екраном. З того часу спробував себе у різних напрямках — стартував із репортажної зйомки, фотографував свій клас, потім знімав для журналу, у нічних клубах, їжу для ресторанів та кафе. Спробував індивідуальні фотосесії, love story і, звичайно, весільну фотографію. Але все це мене не торкало, тож я подумав: щоб краще фотографувати, треба відкрити свою фотостудію — і зробив це. Там я й почав знімати перші каталоги одягу.

Багато фотографів знімають різні жанри одночасно, я ж спеціалізуюсь на одязі, взутті та сумках. Створюю картинку як і з побажанням від клієнтів, так і ділячись своїм баченням та досвідом. Також розумію, що основне у цієї діяльності — це не тільки естетичність фотографії, а ще й покращення продажів товару, який знімаю. Понад 10 років досвіду та спілкування із засновниками брендів і маркетологами сформували знання та розуміння нюансів, які впливають на продажі: локація, світло, вибір моделі, образи, ідея, — все залежно від каналів дистрибуції. Десь краще працює одна концепція, десь — інша.

Мені подобається створювати те, чого ніколи ще не було, щось нове. Подобається, що несу користь у цей світ, допомагаю людям більше заробляти, а тим, кому потрібна робота, даю її та чесно оплачую цю працю. Проте важко залучати нових клієнтів. Як кажуть, у бізнесі є всього дві проблеми: продажі та всі інші.

Нам дуже допомогла підтримка House of Europe — завдяки цьому ми вижили у складний час, розробили бізнес-стратегію та заклали фундамент всіх процесів. Під час бізнес-консультації з’явилася можливість зрозуміти горизонти та побачити вірний шлях наближення до них. Вона дала надію, підтримку та підняла моральний дух. Доходи в гривні стали кращими, ніж були до початку війни, а от у доларах треба ще підтягнутись. Мені приємно визнати, що зростає кількість брендів, які довіряють Фотозаводу. Загалом у 2023 році я співпрацював із 52 брендами й провів близько 300 зйомок.

Приблизно 70% часу при створенні світлини йде на її обробку. Я принципово не маю офісу з ретушерів, а цю задачу доручаю віддалено людям з тих регіонів України, де зараз важко з роботою, та гідно її оплачую. Я бачу своєю місією вчити редагувати фотографії людей, які бажають працювати, але через повномасштабне вторгнення не мають можливості ефективно робити це там, де вони проживають. На навчання йде приблизно тиждень, після якого вони вже можуть заробляти кошти.

Всі мої клієнти так чи інакше прагнуть до нових рішень. Наприклад, кількісних — якісно і швидко відзняти 200 артикулів за день. Або хочуть отримати нове бачення контенту з подальшим можливим розвитком цих ідей, тобто всі фотосесії мають виглядати цілісно. У 2023 році я співпрацював із Vovk, KseniaSchnaider, Bevza, 24Etno, Garne, Maritel, Romashka та іншими. Всі бренди мають цікаві задачі і я радий, що можу їх реалізувати. Є яскрава історія, як до мене прийшов замовник з речами, які зовсім не продавались. Він був сумний, але готовий пробувати щось нове. Під час наступної зйомки з ним я дізнався, що все, що ми раніше відзняли, злетіло у продажах настільки, що розійшлося під нуль. Це для мене найпоказовіший результат роботи.

M1R

Я давно працюю графічною дизайнеркою. Але одного дня захотілось вийти за межі цифрових малюнків і зробити щось руками. Тоді я жила біля IZone і часто бувала там на виставках чи в майстернях. Надихнулась шовкодруком і вирішила зробити маленький тираж футболок, які сама надрукую. Думала, що це буде легше, але в мене вийшла, мабуть, третина браку. Проте я створила сторінку в Інстаграмі з цими чорно-білими футболками. Я люблю саме чорно-біле поєднання, тому й використовую це в бренді, тільки іноді додаю кольору до колекцій. 

Футболки розібрали, я надрукувала ще невелику партію, додала ще лонгсліви. Так потрошку дійшла до участі в фестивалі Don’t Take Fake у 2018 році. Саме цей момент вважаю стартом бренду. Мене тоді дуже надихнули люди, знайомства, друзі, які підтримали, відгуки гостей фестивалю і взагалі вся та атмосфера.

Зараз M1R — це гендерно-нейтральний бренд одягу, де кожна колекція лімітована — ми випускаємо до 30 штук кожної одиниці й взяли за правило не повторювати наклад. Думаю, що наша особливість — це клієнти: танцівники, актори, дизайнери, багато творчих людей, які й надихають нас робити ще більше і частіше. Кожна колекція — це окрема історія, яку ми передаємо за допомогою одягу, аксесуарів і прикрас. Ми не слідкуємо і не намагаємось потрапити у якийсь модний потік, просто втілюємо свої ідеї й залучаємо до них інших творців.

Зараз є 7 повноцінних колекцій, а також 5 дропів-колаборацій. Моя улюблена — з моєю кішкою. Особливість колекції полягала в чорно-білому принті, ідентичному з її забарвленням. Відсоток з продажу ми відправляли на підтримку котячих притулків.

Інша важлива для мене колекція – Postcards from Ukraine. Вона мала бути про улюблені місця країни, її ми готували з жовтня 2021 року. Зібрали плівкові фотографії 100 наших друзів-фотографів і зробили велику колекцію, випуск якої планувався у лютому. Але всі розуміють, що у лютому 2022 року плани у всіх змінилися. Я не знала, чи взагалі актуально запускати цю колекцію, але фотографи, які надали свої знімки, почали писати, що місця на них вже розбомбили — зокрема в нас є 2 фото з Маріуполя. Ця колекція запустилась з іншим меседжем — тепер вона про спогади, про місця, в які ми мріємо повернутись і які мають свою історію. Ми зробили 6 виставок з цією колекцією (в Києві, Копенгагені, Амстердамі, Берліні, Лос-Анджелесі й Парижі), розповідали історії з фото і, звичайно, збирали донати на допомогу Україні.

Якось я зайшла до тканинного магазину, а в них чомусь залишився шматок 50 метрів матеріалу, який робили для Укрзалізниці. Я не роздумуючи його забрала і вирішила зробити собі сукню, яка врешті спричинила справжній ажіотаж. Нам писали зірки, щоб її отримати, тому з залишку ми тоді дошили ще 25 суконь і вони по передпродажу закінчились одразу. Були репортажі на ТВ, перші зйомки в цеху — наші милі швачки дуже хвилювались.

Зараз колекції представлені в Україні (в шоурумі на Золотоворітській, в ЦУМ, ЛІД) в Парижі (WAB) та Берліні (Studio183). Кожна з них — масштабніша за попередню, адже ми експериментуємо з матеріалами, додаємо прикраси, завжди знаходяться нові творці, які готові до нас приєднатись і внести своє бачення. Влітку 2023 року, коли ми планували виставки, House of Europe нам допомогли з підготовкою поїздок в Копенгаген і Париж для презентації нової колекції РУХ.

З кожною колекцією ми висвітлюємо нові теми й ідеї для роздумів, робимо платформу, де й інші творчі діячі можуть додати щось своє, завжди відкриті до колаборацій. Також останнім часом до нас звертається багато молодих українських артистів, яким ми створюємо образи на виступи, наприклад, для концерту Renie Cares. Нещодавно давали костюми танцювальній команді Apache Crew для виступів на фестивалі в Барселоні. Нам важливо, щоб одна творчість підтримувала іншу і це колесо так далі крутилось. Також для нас цінно, що ми genderless бренд і підтримуємо queer-спільноту.

Хочемо підтримувати ще більше української творчості, випускати більше дропів, знайти нові шляхи для розвитку фешн-виставок, можливо, мати куратора для цього. Ми самі не встигаємо за нашими ідеями, тому мріємо ще про свою майстерню і розширення команди, щоб розповідати ще більше нових історій.

Плейбек-театру «Сусіди»

За основним родом діяльності я психотерапевт і антрополог, також проводив багато різних фестивалів та подій, створював соціальні простори. А приблизно у 2008 році приїхав на фестиваль у Харкові з майстер-класом із психотерапії — і побачив там плейбек-театр. Настільки надихнувся, що почав створювати такий в Дніпрі. Я зрозумів, що це цінно, адже це і зцілення, і простір для нього, і можливість залучити багато людей. Я можу з одним пацієнтом працювати рік і не факт, що щось вийде, а тут за півтори години 50 людей отримують потужну позитивну інтервенцію.

Наша ключова точка уваги — спільнота, тобто люди, які зібралися в одному приміщенні. Система така, що зі спільноти виходить оповідач, розповідає акторам свою історію, а ті її відіграють. Це імпровізація на чотирьох людей, які не домовляються. Відбувається магія, тому що слухаємо розповіді ми зазвичай раціональною стороною свідомості, а несвідомо ми переживаємо почуття. Коли на сцені актори виносять саме останні, у глядачів почуття зустрічаються з думками — і це справді комплексний «вау-ефект». А ще трошки транс, тому що у нас є музика, яка додатково створює атмосферу, люди сповільнюються. Плейбек часто використовують як реабілітаційний засіб або як тимбілдинг.

Поступово у Дніпрі зібралася спільнота людей, які горіли цією темою. Всі різні: айтівці, мами, лікарі, бухгалтери, але всі поєднані плейбеком. Перші роки ми навчалися навпомацки, навіть в інтернеті було мало інформації. А потім пройшли центральноєвропейську школу, де нашим першим вчителем був знаменитий Йозеф Параді, набралися досвіду. Адже це більше метод, якому треба вчитися, ніж стиль. І так поступово ми зростали, та й сама сфера в Україні стала розвиватися. 

Джонатан Фокс, засновник методу, сам зазначав — він жалкує, що назвав це «театр». Насправді мистецтво для нас — річ другорядна. У нас три функції: зцілення, об’єднання та естетична дія. Ми не кажемо «лікування», тому що це інша парадигма. Ми не запитуємо у людей, що у них болить, ми просимо розповісти історію. 

Мені дуже відгукується, що я існую не просто так, а з якоюсь цінністю для спільноти. Проте іноді про це важко розповісти сучасними засобами так, щоб ще й «продати». А в Дніпрі іноді люди готові витратити 500 грн, щоб попити пива, але не сходити в театр — це мене трохи бентежить. В цьому контексті ми вдячні House of Europe. Вони надали нам спеціаліста, який допоміг провести стратегічну сесію. Після цього з’явилися мета та натхнення, ми потужно провели літо з фестивалями, курсами, подіями, і зробили серйозні кроки задля розвитку. Крім того, вони фінансово допомогли зробити ремонт у нашому просторі.

Я бачу плейбек як інструмент, який може навчити українців бути в спільноті. Він вчить чути одне одного, навіть якщо у когось інша історія. Це потужний інструмент, яким можна працювати з широкою аудиторією. Наприклад, на нещодавньому перформансі була історія переселенки з Бахмута. Вона не спілкувалася з однією своєю подружкою десять років, а після початку повномасштабного вторгнення та їй подзвонила і каже: «Давай виїжджай до мене». І наша героїня зазначила, що в цьому для неї вся Україна. Це була дуже сердечна історія про силу зв’язків і про те, чим ми відрізняємося від окупантів. Пам’ятаю, тоді всі плакали. 

Оскільки я голова правління української школи плейбек-театру, то знаю, що до повномасштабного вторгнення у нас було 50 театрів, які діяли по всій Україні. Після вторгнення залишилося 2-3, тому що люди роз’їхалися, хтось пішов на фронт. Зараз потроху відновлюємося, адже ми бачимо, наскільки це цінно і важливо для українців у цей момент. Хочемо, щоб плейбек став новою інституцією, як психотерапія або медіація. Зрозуміло, що війна — це територія невизначеності, але ми рухаємося в цьому напрямку. 

House of Europe («Дім Європи») — програма, що фінансується Європейським Союзом, створена для підтримки професійного та творчого обміну між українцями та їхніми колегами в країнах ЄС і Великій Британії. Вона зосереджена на культурі й креативному секторі, освіті та роботі з молоддю, соціальному підприємництві, медіа. Програмою керує Goethe-Institut в Україні.

platfor.ma