Швидка допомога: як волонтери відгукувалися на термінові потреби України

На жаль, вже майже два роки українцям та українкам у різних куточках держави потрібна допомога. Іноді ця підтримка необхідна терміново — як коли РФ підірвала дамбу Каховської ГЕС і сотні волонтерів з усієї країни моментально відправилися допомагати. В інших випадках ця допомога забезпечує збереження культури та історичну пам’ять. Ось лише три історії, яким допоміг здійснитися House of Europe.

Фонд «Волонтерська»

«Волонтерська» — це благодійний фонд допомоги військовим і жителям Харківщини та загалом всієї України. Він сформувався навколо тусовки зі школи маркетингу й комунікацій «Багаж» та креативної агенції Arriba!.

Прямо перед повномасштабним вторгненням ми працювали над проєктом поп-ап хабу — своєрідним мандрівним представництвом House of Europe у різних містах. 17 лютого у нас було велике відкриття — з ковід-тестами, пам’ятаєте такі? Ще 23-го ввечері ми в цьому приміщенні дивилися французьке артхаусне кіно. А вже на наступний день всі красиві книжки на поличках поступилися коробкам з ліками та іншими гуманітарними вантажами.

Майже одразу, 25-го лютого, почалися якісь спонтанні приклади допомоги. Наприклад, у Телеграмі з’являлися чати районів, де писали: «Там-то живе бабуся, у неї немає їжі, хто поряд?». І той, хто поряд, просто йшов і допомагав.

А у середині березня ми запустили сайт і CRM-систему, які змогли все структурувати. Нам передавали допомогу з усієї країни, а з Норвегії, наприклад, прийшла ціла фура з червоною рибою, тонн 20. Ось тоді вже сталася не просто якась спонтанна допомога, а серйозна поїздка спільноти, яка скоро стала фондом «Волонтерська».

House of Europe запропонував перерозподілити бюджет, виділений раніше, на поп-ап хаб та на великий фестиваль, що ми мали проводити. Всі ці гроші пішли на закриття гуманітарних потреб жителів Харківщини.

Досить швидко довелось опанувати якісь базові знання з медицини, щоб розбиратися, що і кому відправляти. А останні пів року ми жартуємо, що маємо перейменувати фонд на будівельну компанію, бо багато займаємося відновленням на деокупованих територіях. Загалом ми вже допомогли понад 100 тис. людей.

Коли сталася трагедія з Каховською ГЕС, у нас, звісно, виникло бажання одразу їхати туди. Однак ми спеціально два дні себе зупиняли, щоб зрозуміти, яка саме допомога дійсно потрібна. Зв’язалися з місцевими волонтерами й самі на третій день вирушили на розвідку. І тут якраз написали з House of Europe, що у них є грант на екстрену допомогу Херсонщині. Ми подалися, отримали його і закупили все, що треба було за запитом безпосередньо від людей із місця. Левова частка бюджету пішла на медичні засоби.

Я тоді спілкувалася телефоном із лікарем з Херсонщини, який опікувався кількома фельдшерсько-акушерськими пунктами з постраждалих сіл. І він просто не вірив, що ми все це можемо до них довезти. І коли ми все ж доставили вантаж, він подзвонив і довго перепитував: «А це точно нам? І можна прямо роздавати людям?»

Ще ми дуже переживаємо за літніх немобільних та маломобільних людей — лежачих стареньких. І одна з їхніх ключових потреб — це пелюшки, памперси для дорослих. Вони коштують дорого, а потрібно їх багато. І я пам’ятаю, як ми привезли партію пелюшок на Херсонщину, люди стояли поруч з усіма цими коробками, які були вище їхнього зросту — і теж були шоковані, не могли повірити, що це все їм.

Ми загалом опікуємося літніми людьми. І, на жаль, іноді вони помирають. Коли таке стається, нам можуть віддати якісь речі цієї людини, що можуть ще бути комусь корисними. Одного разу ми евакуювали з Харківщини літню пару, але жінка через деякий час померла. І її чоловік зібрав нам абсолютно всі ліки, що лишилися. Відсортував і підписав ручкою: «Від голови», «Від шлунку»… Обережно склав у коробочку та прислав нам. Коли ми це отримали, то, звісно, це було до сліз. Просто розумієш, що якісь твої добрі справи спонукають людей далі творити добро. Для мене це якась магія.

«Сильні громади»

Наша організація утворилася у 2015 році як об’єднання активістів з Донеччини та Луганщини. Головною метою було закріплення у суспільстві тих цінностей і принципів, які принесла Революція гідності. Для цього ми у «Сильних громадах»займалися контролем місцевої влади, реалізовували локальні ініціативи, проводили публічні акції й загалом займалися розвитком Сходу України.

Більшість членів і партнерів організації розміщувалися на лінії зіткнення — у таких містах як Щастя, Попасна, Світлодарськ, Торецьк, Авдіївка та інших. З часом «Сильні громади» разом з іншими ініціативами створили цілу коаліцію «На лінії зіткнення». Ми були дуже залучені у місцевий контекст, але це допомагало і на глобальному рівні — ми адвокатували зміни до законодавства й брали участь у підготовці Стратегії економічного розвитку Донецької та Луганської областей.

Однак потім сталося повномасштабне вторгнення Росії. Попередні задачі з розвитку локальної демократії стали набагато менш актуальними. Але одразу виникла ідея предметно допомагати цивільному населенню. Для цього у «Сильних громад» було все необхідне — бажання, контакти й розуміння, що саме є найнеобхіднішим.

Після початку повномасштабної війни наша організація передала місцевим понад 10 тис. харчових та гігієнічних наборів. Люди в біді отримували продукти, ліки, системи фільтрації води, буржуйки, паливні брикети, засоби гігієни та багато іншого. Набори «Сильних громад» допомагали у Бахмуті, Соледарі, Авдіївці, Очеретному та інших населених пунктах Сходу України.

Коли росіяни підірвали Каховську ГЕС, ми зрозуміли, що не можемо стояти осторонь — попри те, що до цього займалися тільки своїм рідним регіоном. Одразу зв’язалися з Тягинською громадою Херсонської області, яка знаходиться прямо біля річки Дніпро й однією з перших зазнала страшного удару. Там розповіли, що саме є найнеобхіднішим прямо зараз. Коли ми сформували список, то звернулися до House of Europe, де одразу відгукнулися на прагнення допомогти Херсонщині.

З цією підтримкою ми максимально оперативно зібрали вантаж — і до Тягинської громади вирушила допомога. Дороги подекуди були розбиті війною й прострілювалися, однак вже скоро на Херсонщину вдалося доправити протигрибкові засоби, таблетки для дезінфекції, мийні засоби, санітайзери, протигрибкову ґрунтовку, шампуні, рукавички. Для місцевих дійсно важливою була саме така допомога, адже ми привезли їм якраз те, що треба було в цей момент. Завдяки цьому люди ніби самі ставали рятувальниками себе й своїх помешкань.

В очах людей ми часто бачили, що ми більше, ніж просто певна організація, яка щось привезла. Адже це завжди про підтримку і про правдиве чуття єдності. Було багато сліз, багато подяк. Зазвичай люди, які так щиро й щемко реагують, завершують свої подяки словами «Слава Україні». Все це дуже мотивує нас продовжувати допомагати.

Зараз «Сильні громади» продовжують розвозити допомогу, причому часто ми робимо це в ті населені пункти, куди важко дістатися і подекуди не дотягуються місцева влада або інші гуманітарні ініціативи. Однак насправді ми досі прагнемо повернутися до своєї класичної діяльності, заради якої колись самоорганізувалися — розвитку громадянського суспільства і підтримки реформ.

Музей «Територія Терору»

Музей «Територія Терору» розташований на місці колишньої пересильної тюрми №25 у Львові. Ми досліджуємо нацистський і радянський режими, а останні десять років також висвітлюємо війну Росії проти України.

Музей — це місце, де можна подумати не тільки про минуле, а й про сьогодення та майбутнє. «Територія Терору» особливо наочно показує те, як зло, що чинить Росія, зачіпає кожне покоління українців. Основна експозиція більше зосереджена на тому, як наші умовні дідусі й бабусі переживали репресії. А зараз більшість об’єктів, що ми збираємо, вже пов’язані з повномасштабним вторгненням. Ці речі розповідають про окупацію і деокупацію, а військові передають нам бойові артефакти. Є експозиція про теракт в Оленівці, є проєкт «Поранена культура», де ми фіксуємо злочини, скоєні окупантами проти української культури, є виставка зацифрованої повоєнної спадщини «Музей української перемоги».

24 лютого 2022-го ми о першій ночі зідзвонювалися з Луганським обласним краєзнавчим музеєм зі Старобільську — обговорювали можливий план евакуації до нас. Рано вранці подзвонила мати з Броварів і розказала про обстріли. Далі ще раз зв’язалися і зі Старобільську і теж повідомили, що почалося. Я попросила і рідних, і колег евакуюватися. В результати перші змогли виїхати, а луганчани опинилися в окупації.

Вже о 8 ранку весь наш музей був на роботі. Ми ховали експонати в укриття й обговорювали, хто може прийняти людей, які будуть їхати до Львова. Коли в музеї основна робота була зроблена, всі розбіглися волонтерити: на вокзал чи склади. Паралельно ще пройшло кілька нарад з керівництвом міста та області, щоб скоординувати дії.

Так день за днем все неслося. 3-го березня музей почав працювати як кризовий центр. І у цьому ж місяці ми знову почали проводити екскурсії — щоправда, тільки вуличні. До Львова тоді приїхали дуже багато людей, і була така ініціатива з екскурсіями, щоб познайомити людей з культурою міста. Ми теж взяли участь.

Але загалом сам музей був закритий. Однак запит відкрити його знову зростав, бо все більше людей розмірковували: а чому ж це все відбулося? Наш музей не може дати всіх відповідей, але може показати тяглість цього зла. У вересні 2022-го «Територія Терору» знову запрацювала. Частина експозиції все ще знаходиться в сховищі, але всі віртуальні копії можна побачити за QR-кодами.

Першою виставкою були фотографії Вєри Бланш — документалістки, яка знімала деокуповані міста. Її світлини ми інтегрували в основну експозицію — просто тому, що вони дуже перегукуються. Кімната часів Другої світової, що розповідає про обшук, — і фото пограбованої квартири після окупації. Зала про камери військовополонених та їхні написи на стінах — і світлини з сучасних катівень. Ти просто бачиш, як «never again» стає «again and again», як непокаране зло повертається.

Якщо подивитися нашу книгу відгуків, то багато хто дякує за те, що у нас вони дізналися про трагічні сторінки історії України, бо багато чого було невідомо. Насправді в Україні стільки всього жахливого відбувалося, що ледве не в кожному місті можна відкривати по своїй «Території Терору». Але, на жаль, в освітніх програмах чи в музеях інформації про це не так багато.

Один із наших проєктів — «Втрачене дитинство», це онлайн-платформа, де можна дізнатися про те, як це — бути дитиною на війні, у засланні чи за ґратами. Цю ініціативу колись підтримав House of Europe. Також ще у часи ковіду ЄС надав нам різноманітну техніку: дрони, ноутбуки. А коли почалося повномасштабне вторгнення, House of Europe допоміг нам своєрідним антикризовим грантом, в межах якого ми змогли посилити свою безпеку й надійність роботи: встановили відеонагляд, ролети, закупили хімічний захист для команди й пройшли навчання, купили Ecoflow, ліхтарі, павербанки. Все це стало в пригоді під час блекаутів. Насправді це ряд життєво необхідних речей, що потрібні установі культури, щоби продовжувати працювати.

Загалом навіть під час повномасштабного вторгнення ми дуже виросли як інституція. Обросли величезною кількістю контактів і посилилися інфраструктурно. Змогли підтримати та надати простір евакуйовані колекції галереї Naked Room і Луганському краєзнавчому музею. Зараз українські музеї стрімко міняються. Окрім меморіальних функцій тепер багато з них займаються й освітніми, а також терапевтичними. А ще деякі заклади взагалі діють як Пункти незламності. Задача тепер не тільки зберегти, що було до нас, а й зафіксувати події сьогодення й вплинути на них.

House of Europe («Дім Європи») — програма, що фінансується Європейським Союзом, створена для підтримки професійного та творчого обміну між українцями та їхніми колегами в країнах ЄС і Великій Британії. Вона зосереджена на культурі й креативному секторі, освіті та роботі з молоддю, соціальному підприємництві, медіа. Програмою керує Goethe-Institut в Україні.

platfor.ma